"Дякуємо за допомогу" і "Якісне зовнішнє освітлення"

Дякуємо за допомогу

Стан дорожнього покриття – болюча тема та проблема більшості громад країни. Не є винятком і наша Інгульська сільська рада.

Завдяки підтримці Миколаївської обласної ради та державної адміністрації, реалізовано проєкти щодо покращення дорожнього полотна у с. Костичі і  між селами Інгулка та Виноградівка. 

Висловлюємо щиру вдячність за допомогу депутатам обласної ради та всім, хто долучився до реалізації проєктів, особливу подяку – першому заступнику голови обласної ради Володимиру Олександровичу Фроленку. Надаючи допомогу в цей нелегкий для всіх нас час, ви даруєте надію, що разом ми подолаємо будь-які негаразди. Нехай ваша доброта і щедрість повернуться до вас сторицею. Бажаємо вам усіляких гараздів, здоров’я, процвітання і побільше тепла на вашому життєвому шляху. Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю в рамках підтримки нашої громади.

Інгульська сільська рада

Якісне зовнішнє освітлення

На одну з найбільших баштанських олійниць чекає перевірка

18 листопада до редакції районної газети звернулася жителька мікрорайону «Агропромтехніка», з проханням опублікувати у фейсбук-групі «Баштанка» відео, відзняте на телефон, з текстом: «Хочу надіслати відео, в якому видно чим ми дихаємо. Крик душі!!! Ввечері не можна було дихати, а сьогодні зранку я спостерігаю таку картину (господиня відзняла авто, на якому осіла сажа – ред.). Чому місцева влада не реагує? Адже це викиди забруднюючих речовин від виробництва олії ТОВ «Соняшниковий світанок», що знаходиться на сільгосптехніці».

З коментарів, що посипалися під цим дописом, стало зрозуміло, що забруднюючі викиди це не випадковість і не рідкість, а проблема, що сильно дошкуляє баштанчанам, які часто дихають сажею.

У Баштанці відбулося перепоховання першопоселенців

14 грудня в Баштанці сталася важлива історична подія: на центральному кладовищі міста відбувся обряд перепоховання останків поселенців Полтавки-Баштанки початку ХІХ століття, ексгумованих під час вишукувальних археологічних досліджень на місці давнього цвинтаря, що знаходилося у центральній частині Баштанки.

У зворушливій церемонії взяли участь голова Баштанської міської ради Олександр Береговий, начальник відділу розвитку культури і туризму виконавчого комітету міської ради Світлана Березовська, співробітники Баштанського краєзнавчого музею, працівники відділу з питань засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю Баштанської міської ТГ, редакції «Голосу Баштанщини» та кілька жителів міста. На жаль, не було представників від інших гілок влади.

Запрошуємо передплатити офіційне друковане ЗМІ у Баштанському районі - газету "Голос Баштанщини"!

8 днів до завершення редакційної передплати "Голосу Баштанщини" та 14 днів до завершення передплати на пошті!

Редакційна (без сплати поштового збору) передплата районної газети «Голос Баштанщини» на 2022 рік триває до 22 грудня включно! Передплата у поштових відділеннях, листонош - до 28 грудня включно. 

Не забудьте надіслати квитанції про передплату для участі у розіграші призів (детальніше тут)!

Передплатити і підтримати «Голос Баштанщини» можна онлайн – зручно та швидко на сайті «Укрпошти» (передплатний індекс ГБ - 62465) - за цим лінком.

Також можна передплатити онлайн через редакцію газети - деталі на сайті районки.

Вартість передплати на рік - 306 грн, пів року - 153 грн, на 3 місяці - 76 грн 50 коп.

Щиро дякуємо, що підтримуєте офіційний друкований засіб масової інформації - газету "Голос Баштанщини"!

Любов до своєї професії – запорука його успіху

Не кожен сьогодні має бажання й сміливість працювати на землі, адже легкою роботу, пов’язану з нею, не назвеш. Проте механізатори не уявляють себе в іншій сфері, бо зріднилися зі своєю технікою і звабливим степом, що не відпускає з міцних обіймів з ранньої весни й до пізньої осені. Цього разу ми вирушили в Новоолександрівку, щоб поспілкуватися з молодим представником цієї професії Володимиром ДЕМИДЧЕНКОМ, який працює на підприємстві «Хлібороб-Агро» (керівник Анатолій Пишний) з 2009 року.

Журналіст зустрілася з Володимиром у одному з відділень цього аграрного підприємства, де за приємною розмовою дізналася про  життя механізатора, якому лише 33 роки.
Володимир трактористом став не одразу. Перш ніж освоїти нинішню професію, спочатку спробував заробітчанського хлібу за межами батьківщини. 

За кожним документом – долі людей

Кожен із нас все життя натхненно трудиться, аби мати копійчину на прожиток і гарантію, що в старості не прийдеться жебракувати або бути чиїмось нахлібником. І ось коли наближається пенсійний вік, людина з надією, що має пристойний стаж, звертається до пенсійного фонду, аби зібрати потрібні документи для  нарахування пенсії. На цьому етапі декого може чекати неприємний сюрприз. Добре, якщо людина пропрацювала все життя на одному чи двох підприємствах, що успішно функціонують на момент виходу на пенсію. У такому разі проблем взяти підтверджуючі документи не виникає. Проте в силу різноманітних обставин деякі суб’єкти господарювання можуть бути ліквідовані чи реорганізовані...

У процесі діяльності будь-якого підприємства накопичується значна кількість документів. Левову частку серед них становлять  накази, трудові договори, особові справи працівників, зарплатні відомості тощо. Ці документи, як правило, мають тривалий строк зберігання (до 75 років) і особливо важливі для працівників при призначенні пенсій та різних видів допомоги. Тому їх збереженню повинна приділятися підвищена увага. 

Тож ідеально, коли керівник ліквідованого підприємства потурбувався про колишніх підлеглих і передав документи, як це вимагає законодавство, на зберігання до трудового архіву. Такі архіви є у кожному районі. Але існують керівники, які в силу своєї халатності чи байдужості до людей, залишають важливі документи на території закритого підприємства, де відсутні будь-які умови для їх зберігання: сирість, гризуни тощо. Буває ще гірше – документи зникають у невідомому напрямку. Ось тут і постає та сама проблема, яку неможливо вирішити: людина не може підтвердити свою трудову діяльність на цьому підприємстві. Добре, якщо це кілька місяців чи рік, а якщо це 5, 10 чи 15 років?!

Лікарка, яка працює менше року, встигла завоювати авторитет і довіру

Сьогодні триває боротьба за медичних працівників, адже їх катастрофічно не вистачає. І не тільки в Баштанській лікарні. Кругом. По всій Україні. Причини різні: одна з них – еміграція за кордон. Тому керівники багатьох медзакладів  полегшено зітхають, коли до колективу вливаються нові спеціалісти.

«На зміну старшому досвідченому поколінню приходить не менш професійне молоде покоління лікарів. Ми пишаємося нашими перспективними спеціалістами, які проявили себе достойною зміною. Серед них лікарі – Дмитро Чорний (хірург, працює з 2014 року), Олександр Бабін (анестезіолог, 2015 р.), Євген Сумлінний (хірург, 2019 р.), Євген Чугай (рентгенолог, 2020 р.), Тамара Чугай (педіатр, 2019 р.), Яна Тріфан (педіатр, 2018 р.), Наталія Дибчинська (рентгенолог, 2016 р.), лікар-стажист Юлія Черненко (терапія, 2018 р.); лікарі-інтерни – Юлія Андрейчик (спеціальність педіатрія), Ольга Дрібниця (неврологія), Юрій Галущак (внутрішні хвороби), Крістіна Рижик (терапія).

У 2019 році у Баштанській лікарні розпочала свій трудовий шлях привітна, уважна й професійна лікар-офтальмолог Грета Влах. За час роботи вона заслужила довіру пацієнтів і авторитет серед колег. До неї на прийом приїжджають не тільки жителі Баштанщини, але й з Березнегуватського, Новобузького та Казанківського районів. Паралельно вона працює і в обласній офтальмологічній лікарні, досконало володіє багатьма навичками і вміннями. У перспективі, при наявності додаткового обладнання, лікарка зможе надавати більш широкий спектр допомоги нашим пацієнтам. 

Маємо надію, що Грета Іванівна, як і всі молоді спеціалісти, пов’яже свою подальшу професійну діяльність з Баштанкою, надовго залишившись працювати у нашій лікарні», – розповіла директорка КНП «Багатопрофільна лікарня Баш-танського району» Алла Барсегян.

Отже, наша публікація про молоду й перспективну лікарку-офтальмолога Грету Іванівну Влах.

Архівний відділ Баштанської РДА працює в нових умовах

У грудні в Україні відзначається «День працівників архівних установ». Це свято було встановлено 30 жовтня 1998 року Указом Президента України.

Реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства на території Баштанського району забезпечує архівний відділ Баштанської районної державної адміністрації, який після завершення реформи адміністративно-територіального устрою працює в нових умовах. 

Про це та інше «Голосу Баштанщини» детально розповіла начальник архівного відділу Людмила Олександрівна ЧОРНА.

На фото: Людмила Чорна, Олена Сапа, Іванна Гонта

– Людмило Олександрівно, розкажіть, будь ласка, скільки працівників сьогодні працює у архівному відділі Баштанської РДА?

– З 5 лютого 2021 року штат нараховує 9 працівників. Троє з них – у м. Баштанка, по двоє працюють у смт Березнегувате й Казанка і по одному працівнику – у містах Новий Буг і Снігурівка.

Це – начальник архівного відділу Людмила Чорна, головний спеціаліст Олена Сапа, провідний спеціаліст – головний бухгалтер Іванна Гонта (Баштанка), Марина Грицюк, Ольга Маленяк (Березнегувате), Алла Пашкова, Людмила Шаповалова (Казанка), Світлана Бортник (Новий Буг), Наталія Деркач (Снігурівка). Усі архівісти мають значний досвід роботи в архівній галузі.

Про осередок добра і милосердя

Щороку на початку грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. За даними Державної служби статистики станом на початок 2021 року в Україні проживає понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, майже 164 тисячі з них – діти. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Сьогодні вже вкотре хочеться розповісти про відділення денного перебування дітей з інвалідністю комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради». 

Найбільше мене вражають люди, які багато років працюють у відділенні, – вчитель-реабілітолог Ольга Степанова, соціальний педагог Дар’я Штефан, молодша медична сестра Віталіна Кручереску. Саме вони кожного дня опікуються, толерантно відносяться до діток із особливими потребами, дарують їм свою турботу та увагу, а малеча, у свою чергу, віддячує їм посмішками і новими маленькими досягненнями.

Скоро село залишиться без корів, про це спілкуємося з плющівцями

Поголів’я великої рогатої худоби у приватних сільських господарствах невпинно зменшується. Головна причина – висока вартість утримання. Нинішнього року додалася ще одна проблема не на користь господарникам – скудні пасовища. Все через недостатню вологість ґрунту. Де ж їй взятися, якщо зима була без снігу? Та й весна особливо не радувала дощами.

Журналіст районної газети побувала в одному з сіл Баштанщини, щоб на прикладах з життя з’ясувати наскільки критичною є ситуація з розведенням ВРХ у нашому районі та які головні причини її виникнення. Про все як є, без ніяких прикрас, розкажуть самі сільські жителі. Цього разу спілкуємося з плющівцями.

Історія шлюбу довжиною в 50 років

Стаючи на весільний рушник, кожна подружня пара сподівається прожити довге й щасливе життя. Але не всі здатні зберегти й пронести справжні почуття через роки. Тому золоте весілля сьогодні доволі рідкісна подія й виходить далеко за рамки сімейного свята. 

Журналісти “Голосу Баштанщини” вирішили розповісти усім про двох поважних роками, але завжди молодих душею жителів с. Лоцкине – Петра Петровича й Лідію Федорівну Калініченків, які 20 липня відзначатимуть 50 річницю спільного подружнього життя. Золоте весілля – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом життя.

Історія їхнього кохання неповторна й особлива, про яку неможливо розповісти на одній газетній шпальті. Проте намагатимусь переповісти про найголовніше, що випало на їхню долю. Вони не ідеалізують свої стосунки, розповідаючи, що у їхньому житті було всього, адже далеко не весь подружній шлях був вистелений пелюстками з троянд. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли прожити разом півстоліття. 

Зірки народжуються і в маленьких селах (історія однієї коронації)

Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва»  «допресували»  наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного». 

Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.

Анна Софіна (дів. Петренко) – колишня учениця Єрмолівської школи – 1 липня 2020 року отримала спеціальну відзнаку американського часопису «Час і події» м. Чикаго для української діаспори в рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Експертне журі відмітило неабиякий потенціал і свіжість поглядів у романі-антиутопії «Лавка продажу дітей», який підіймає тему торгівлі дітьми, відношення людей до дітонародження.

Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.

Спорт – це сила, краса та здоров’я

Про що можна говорити з учителем фізичної культури? Про все на світі! Особливо тоді, коли він любить дітей і свою роботу, трепетно ставиться до спорту, бо й сам колись був гравцем футбольної команди. Сергія Володимировича Безощука, вчителя фізкультури Добренської ЗОШ, цінують колеги і поважають учні.

Журналістка «Голосу Баштанщини» поспілкувалася з Сергієм Володимировичем про футбол у його житті, вчительство та про його мрії.

Я вибрала Долю собі сама…

Сонечко встає, і в росі трава,

Біля школи в нас 
             зацвітають квіти.

Вчителько моя, 
             зоре світова…

Ці рядки вічної пісні про вчительку кожному малюють образ свого вчителя, найпершого, найкращого, того, хто залишив у серці слід, допоміг знайти себе, відростив крила для польоту.

Той, хто обирає професію вчителя, обирає стиль життя. І не кожному дано сили, мужності, таланту, терпіння залишатися в професії, бути вчителем, наставником не лише для учнів, а й для колег.

Це рядки улюбленої пісні Світлани Володимирівни Таранкової, директора Плющівської школи. І в цій пісні все її життя. І стежка, одна-єдина, якою вона ось уже 46 років іде до школи рано-вранці, і купка зошитів на столі, і суцвіття каштанів, і запах липи, і затінок горіхів, і зима, і літо, і весна, і осінь. Усе життя в одній-єдиній школі. А почалося все так.

Життя заново: історія жінки з Донбасу

 Шість років тому в Баштанку, як і в інші міста і села України, приїхали люди, які, покинувши свої домівки і все нажите, спішно виїхали з рідних місць і не знали, як у подальшому складеться їхня доля. Йдеться про вимушених переселенців з Криму і Донбасу. Сьогодні в Україні їх майже півтора мільйона. Хтось мав надію повернутися в рідні міста, а дехто придбав житло, влаштувався на роботу, заново побудував бізнес і не збирається повертатися до колишнього місця проживання. Багато людей і досі не розуміють що їх чекатиме завтра, адже на підконтрольній Україні території й дотепер не мають свого житла, де відчували б себе захищеними. 

Журналістка «Голосу Баштанщини» зустрілася з колишньою жителькою Донецької області, а тепер баштанчанкою – освіченою, розумною, творчою, працьовитою жінкою – Наталею Іванівною Рибаковою, яка, відповідаючи на запитання, повідала історію свого життя. Вона мала комфортну квартиру, улюблену роботу, але в її звичний ритм життя непрохано увірвалася війна, позбавивши оселі, роботи і спокою. Удвох з чоловіком вони вимушені були покинути рідну домівку. 

Незважаючи не пенсійний вік пані Наталя й досі продовжує свою активну трудову діяльність, бо по-іншому не може, адже треба виживати у цій непростій ситуації. Наша героїня розповіла де мешкала до війни, що довелося пережити, як прийняла її Баштанка. Поділилася своїми проблемами, почуттями й переживаннями.

Щаслива учительська доля корінної баштанчанки

Щоб по-справжньому зрозуміти, як живеться людям у тому чи іншому місці, кажуть, треба  серед сотень-тисяч виокремити тих, кого знаєш не один рік, без кого важко уявити не лише свята, а й будні. Щедра Баштанщина  знана  міністрами, режисерами, художниками, спортсменами, письменниками... У краєзнавчому музеї з гордістю розкажуть вам про почесних громадян, заслужених працівників, героїв... Але для нашого маленького містечка традиційно  не менш шанованими є ті, хто  чесну, добросовісну працю, якій присвятили роки життя, не вважають подвигом, а скоріше ДОЛЕЮ, щасливим вибором. І саме без них, наших рідних земляків, кого щодень зустрічаєш зранку, поспішаючи у справах, чиї очі завжди проводжають з теплом, з ким прагнеш спілкуватися, не уявляємо  голубки степової Баштанки.

Людина інтелігентна, високого рівня духовності!

 У ці прекрасні зимові дні  приймає вітання з нагоди ювілею заступник директора з навчально-виховної роботи  Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тетяна Анатоліївна Войцехова. З особливою теплотою та любов’ю колектив  шанує неоціненну роботу, мудрість і велике серце  завуча початкової школи.  

Народилася й виросла Тетяна Анатоліївна в селі Привільне Баштанського району у прекрасному оточенні степових краєвидів, узбереж річки та привітних і доброзичливих людей. Відкритість душі, щирість у вчинках, щедрість – визначні риси її вдачі, сформовані з раннього дитинства.  Закінчивши сільську школу,  вступила до Миколаївського педагогічного інституту на спеціальність вчитель молодших класів. Швидко промайнули чудові студентські роки.    Обравши професію вчителя та поклавши її на вівтар свого життя, Тетяна Анатоліївна стала володарем неоціненної скарбниці знань та досвіду, яким щедро ділиться з підростаючим поколінням. Свій перший, хвилюючий урок  пам’ятає й зараз. 

Гідна вчительська місія

 Hello! Hi! How are you? I’m happy to welcome you...

А скільки їх, подібних звертань, звучить щодня  із уст учителя англійської мови Баштанського опор-ного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Ширер Тетяни Олександрівни, яка понад 40 років працює у педагогічному колективі. 

Тетяна Ширер (у дівоцтві Воробйова) народилася в інтелігентній сім’ї  Воробйова Олександра Савелійовича та Любові Павлівни й разом із братом Олегом (зараз очолює Баштанське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області) провела щасливе дитинство.

Скільки себе пам’ятає, завжди   мріяла стати вчителем, і зараз, провідуючи свою стареньку 90-річну маму, згадує «свої перші університети» по вулиці Калініна (нині Олександра Сизоненка).

Історія успіху наймолодшого механізатора ф/г «Струна»

З нагоди відзначення Дня працівників сільського господарства у Миколаєві вітали й вручали нагороди переможцям обласної премії імені Федора Іванова – Героя України у номінації «Кращий механізатор Миколаївщини». У списку переможців є і 32-річний механізатор з Привільного Андрій ПНІВЧУК.

Сьогодні він працює у фермерському господарстві «Струна», що засноване у 2012 році під керівництвом Інни Фроленко. Підприємство орендує землі на території Привільненської сільської ради. На площі 424 га невеличкий колектив з п’яти чоловік, займається вирощуванням ріпаку, пшениці, ячменю й соняшнику. Тож, поспілкувавшись з переможцем премії, наймолодшим у колективі механізатором, розкажемо вам про історію його успіху. 

Фотоконкурс завершено!

Напередодні Дня матері, що цьогоріч відзначалося 9 травня, редакція «Голосу Баштанщини» оголосила старт фотоконкурсу «Моя мама – найкраща!»  у чотирьох номінаціях: «Мама і я – найкращі друзі» (фотографії мами з дитиною); «Мамині очі» (портрети жінок-матерів); «В очікуванні дива» (фотографії майбутніх мам); «Сімейне щастя» (фотографії багатодітної мами з дітьми). 

Жителі Баштанщини для участі у фотоконкурсі надсилали світлини на редакційні електронну пошту та Вайбер. Переможці (І-ІІІ місця) визначалися за кількістю надісланих фотографій, що вирізані з районної газети. 

Під час проведення попередніх конкурсів до журналістів було багато звернень з проханням організувати відповідні публікації і в мережі Інтернет. Тож цього разу вперше у Фейсбук-групі «Баштанка» проводилося окреме голосування за учасників фотоконкурсу «Моя мама – найкраща!» (світлини друкувалися у газеті і також в Інтернеті). Переможцями визначено: одну світлину, за яку було найбільше вподобань («лайків») від користувачів групи та одну – з найбільшою кількістю репостів. 

Протягом травня-жовтня до редакції було надіслано 34 фотографії, переважна більшість – у номінації «Мама і я – найкращі друзі».

«Вони всі мої, я їх дуже люблю»: історія жінки, яка виховує прийомних дітей

 Завжди дивуєшся і захоплюєшся людьми, які знаходять сили і можливості, аби виховати не тільки своїх біологічних дітей, але й обігріти, подарувати любов прийомним дітям, яким присвячують увесь свій вільний час. Ми поспілкувалися з такою жінкою – це Людмила Петрівна КУШНІР з села Добре. Вона, виховаши п’ятьох власних дітей, стала мамою спочатку для двох, а тоді для трьох прийомних дітей.

– Людмила Кушнір – велика наша трудівниця, яка вражає односельчан своєю активністю, оптимізмом, великою силою волі. Ми дуже поважаємо цю відкриту до людей, товариську, приємну у спілкуванні жінку. Пані Людмила весь час живе у турботах, дивуєшся коли вона встигає відпочити й відновити сили, у неї завжди лад на подвір’ї, в оселі, доглянуті діти. Складається враження, що вона працює 24 години на добу. Жінка зуміла поставити на ноги усіх своїх рідних дітей, забезпечити їх, підготувати до  самостійного життя. Зараз виховує прийомних діток, які, відчуваючи доб-роту і любов до себе, називають її мамою. Щиро бажаю Людмилі Петрівні багато-багато фізичних і моральних сил та міцного здоров’я, – мовила очільниця Добренського старостату Наталія Сокол.

Є така професія – служити людям

30 листопада Іван Станіславович Вінницький відзначатиме ювілей – 70-річчя.

Культурний пласт Баштанщини невід’ємно по-в’язаний з різносторонньою особистістю музиканта, вокаліста, керівника і безумовно творчої, інтелігентної, толерантної людини І.С. Вінницького. Для нього культура була не просто робота, а місія, що несе добро і красу. Щоб успішно працювати у сфері культури, потрібно щодня проявляти ініціативу і творчість, завойовувати серця людей, користуватися їх повагою і довірою, мати безперечний авторитет.

На теренах культури Іван Станіславович пропрацював понад 41 рік, з них 26 – нез-мінно обіймав посаду завідуючого відділом культури Баштанської районної державної адміністрації. Гортаючи сторінки його біографії, мимоволі дивуєшся відданості обраній професії, якій присвятив він усе своє трудове життя.

Скрипаль дитячих сердець

В останні дні чарівної осені святкує ювілейний день народження учитель початкових класів Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Галина Іванівна Домарацька.

Долею їй судилося стати справжнім Учителем: мудрим і вимогливим, толерантним і справедливим, щирим і творчим. Галина Іванівна подарувала школярам більше сорока років натхнення, любові, турботи і «рідними» їй стали сотні учнів.

З дитинства мріяла про педагогічну діяльність, старанно навчалася в Нововасилівській середній школі. 18-річна енергійна та цілеспрямована дівчина спочатку працювала у рідній школі старшою вожатою. У 1983 році розпочала трудову діяльність у Баштанській середній школі №1, де працює і нині.