Журналіст районної газети побувала в одному з сіл Баштанщини, щоб на прикладах з життя з’ясувати наскільки критичною є ситуація з розведенням ВРХ у нашому районі та які головні причини її виникнення. Про все як є, без ніяких прикрас, розкажуть самі сільські жителі. Цього разу спілкуємося з плющівцями.
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №44-45 від 30 травня 2020 року.
Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини", детальніше – за цим лінком!
«Треба, щоб наші слова дійшли до керівництва країни»
– У нас опустилися руки, – говорить перша співрозмовниця (ім’я та прізвище вказувати не захотіла), – якщо останні два роки тих, хто тримав телят, держава підтримувала, то сьогодні про них забули. Все-таки кошти, які платили за молодняк, допомагали й стимулювали людей їх вирощувати. Корми завжди були дорогі, а в цьому році будуть ще дорожчі, бо косити на плавнях нема чого. Хіба що дощик пройде та змінить незавидне становище. Рік-два, і люди взагалі не будуть тримати скот. Вже багато плющівців позбулися великого господарства.
Треба, щоб наші слова дійшли до керівництва країни й вони подумали за розвиток тваринництва і за майбутнє українського села. Бо скоро в ньому не буде нічого. Ми то виростимо собі якусь курочку, качечку, триматимемо корівку для себе, а що будуть їсти в містах? Оте на хімії. Подивіться, яке здоров’я сьогодні в людей, бо споживають не натуральні продукти, а зроблені з якихось домішок.
«Заробили собі «здоров’я» на старість, а тепер лікуємось»
Володимир Шило:
– Ми з дружиною все життя тримали велике господарство: багато корів, телят, вирощували бичків, різну птицю. Трудилися зрання й до ночі, аж згадувати страшно. А тепер споживаємо плоди нашої важкої праці, заробивши собі на старість «здоров’я». Два роки тому ми позбулися всього, але запізно – у дружини великі проблеми з суглобами ніг, а в мене з хребтом.
«Тримаємо корову тільки для потреб сім’ї, бо заради прибутку велику рогату худобу держати сьогодні не вигідно»
Валентина Чумаченко:
– У нашій сім’ї всі люблять молоко, тому тримаємо одну корівку тільки для себе, адже за молоко сьогодні мало платять, а собівартість його велика, тому для прибутку корову тримати невигідно. Минулого року сіно продавали по 40 грн за тюк, а в цьому році його взагалі немає. Тому, більш за все, буде ще дорожче. На нашій вулиці, у порівнянні з минулим роком, поголів’я зменшилося втричі. Більшість, хоч і не вигідно, тримають тільки для себе, бо молочна продукція, що пропонують переробники, бажає бути кращою, тому купувати в магазині люди не хочуть. Виникає запитання: з чого вона виробляється? Одного разу я захотіла зробити домашню ряжанку, але на той момент не мала домашніх вершків. Мусила купити пачку сметани в магазині. Ряжанка вийшла, але якась дивна на вигляд, тягуча, неначе з клеєм. Це ж не нормально. Зрозуміло, що у сметані якісь не натуральні домішки, бо з домашньої молочної продукції ряжанка виходить зовсім не така.
«Люди тримають скотину від безвиході, скоро село зовсім залишиться без корів»
Вікторія Данилюк:
– Я продала корів, бо чоловік почав їздити за кордон на заробітки, а мені самій вправлятися з таким господарством важко. Та й не по кишені нині купити сіно. Проте корову тримали змолоду, понад 25 років. Як тільки вийшла заміж, свекруха привела нам її у двір. Ми тоді не дуже й хотіли її тримати, однак потім звикли, вже й не могли без неї. Сьогодні селянам живеться дуже важко, бо їхню копітку працю знецінено. Тому, на жаль, скоро корова в селі буде рідкістю, її занесуть до Червоної книги, як зникаючий вид. Плющівці, які не мають роботи, тримають корів не тому, що отримують від них великий прибуток, а від безвиході.
«Сама дивуюся, як я справляюсь. Дуже важко. Напевно, корів помалу збуватиму»
Марія Греку:
– Вже 20 років як тримаю декілька корів, але останнім часом часто замислююсь над тим, щоб їх позбутися, бо утримувати важко. Та й здоров’я вже немає. У додаток я ще і птицю тримаю, і город обробляю. Поки що молоко здаю заготівельнику, але скорше за звичкою, аніж заради вигоди, бо платять за нього дуже мало – 4,20 грн за літр. Чоловік їздить на роботу, тому майже все на мої руки, допомагає мені тільки тоді, коли вдома. Тож сама дивуюся, як справляюся з таким господарством. О п’ятій ранку я вже на ногах, бо корівка вимагає до себе уваги, треба не тільки подоїти, але й прибрати в корівнику, вивезти гній. Влітку трохи легше, бо худоба цілий день знаходиться на пасовищі, а взимку, коли весь час стоїть на прив’язі, доводиться вивозити по кілька тачок гною вранці і ввечері.
Трохи вигідно продавати молочку на базарі. У кого є така можливість, то так і роблять. Однак це теж нелегко. Спробуй потягати оті каструлі, відра, сумки.
«Інколи я відпочиваю лише одну годину на добу, особливо, коли їдемо на ринок»
– Зараз у нашому з чоловіком приватному господарстві більше десяти тварин: корови й бички. Молоко ми не здаємо, переробляємо на сливку, сир, бринзу. Вже дев’ять років поспіль їздимо в Миколаїв і продаємо. Сир знежирений пропонуємо по
50 грн, вершки – 60 грн, молоко – 15 грн. Люди в місті кажуть, що це дорого. Їх можна зрозуміти. Але й нам ця продукція дістається не даром. Цей «бізнес» дає хоч і невеликий, але прибуток, інакше ми б таке господарство не тримали. Проте буває по-різному. Іноді торгівля ніяка, привозимо багато продукції додому, а буває продаємо все до грама. Допомагає те, що маємо своїх клієнтів, які замовляють необхідне й чекають нашого приїзду. А от заготівельникам здавати невигідно.
Зараз є якась стабільність. Однак працюємо на межі сил, тому головне, щоб здоров’я не підводило, бо вже трохи його підірвали. Щодня графік роботи напружений. Підйом о п’ятій ранку, доїмо корів, переробляємо молоко, по обіді й вечором так само. Спати лягаємо десь у 2-3 години ночі. І так щодня. Інколи я сплю й по одній годині на добу, особливо, коли їдемо на ринок.
Поки літо, корови на пасовищі, але зараз вже треба думати де взяти сіна на зиму. Ми у спілці власників корів, щороку платимо внески по 165 грн за одну скотину. Тому за сіно, що заготовлюється на ділянці, відведеній під пасовище й сінокосіння, платимо менше. Однак у цьому році буде дорожче. Не було дощу – немає й трави. Про фураж тільки мріємо, бо якщо його додавати худобі в раціон, не будемо мати прибутку.
У минулому році ми тримали багато телят. Держава давала дотацію і був сенс їх ростити, а зараз вигоди ніякої, адже, щоб протягом двох місяців випоїти одне теля, треба використати мінімум 360 літрів молока. Це дуже багато.
Ось так ми живемо. Старша донька каже: «Продавайте все і приїжджайте до нас у Воскресенськ». А я їй відповідаю: «Якщо з коровами заберете – приїдемо». Страшно залишатися без цього важкого хліба, але в селі більше нічим і не заробиш. Тож як би складно не було, знаходимо час на відпочинок, відновлюємо сили – і знову до праці. А що робити, іншого виходу поки що не бачимо.
(На світлинах: Вячеслав, Оксана і Ніколєтта Єфремові)
«Де це бачено, щоб наше «біле золото» коштувало так мало»
– Раніше у нашому господарстві було десять корів. Зараз дві, третя – теличка. Але вже не хочемо тримати й цих, бо молоко здаємо за безцінь. Де це бачено, щоб таке багатство – наше «біле золото», коштувало так мало. Колись ми переробляли й возили на ринок, але зараз не маємо такої можливості, вже восьмий десяток розміняли з чоловіком. За дві неділі з двох корівок отримуємо трохи більше тисячі. І тому раді, бо що тієї пенсії. Однак бачимо, що дохід від молока не покриває витрати, тому вже нічого й не хочемо. Та й сил вже немає, скоро не будемо тримати зовсім.
Тетяна Верба:
Сьогодні тримаю одну корову, а раніше, у позаминулому році, тримала чотири, молоко здавала. Вигоди з цього всього немає ніякої. Руки опускаються. Як далі буде – покаже час, бо й сіно в цьому році буде дороге. Отже постане питання чим годувати худобу.
«У минулому році в стаді нараховувалося 148 корів, сьогодні – 110»
Надія Прокопчук, заготівельник молока.
Я дуже люблю своє село, тому боляче дивитися як воно старіє, як порожніють і розвалюються хати, заростають бур’янами колись прекрасні обійстя. Молодь виїжджає, залишаються люди старшого покоління. Тому це також впливає на скорочення поголів’я ВРХ. Загалом по селу, де є два стада, у порівнянні з минулим роком стало менше приблизно на 100 голів. Відповідно зменшилися й надої. Щодня на прийомку сьогодні здається на 700-800 л менше ніж минулого року. Одна з причин – невелика вартість молока. Якщо жирність молока складає 3.4%, воно коштує 4.20 грн, а якщо менше – то й ще дешевше. Шкода людей, але від нас нічого не залежить.
Любов КУРОЧКІНА
Немає коментарів:
Дописати коментар