Любов до своєї професії – запорука його успіху

Не кожен сьогодні має бажання й сміливість працювати на землі, адже легкою роботу, пов’язану з нею, не назвеш. Проте механізатори не уявляють себе в іншій сфері, бо зріднилися зі своєю технікою і звабливим степом, що не відпускає з міцних обіймів з ранньої весни й до пізньої осені. Цього разу ми вирушили в Новоолександрівку, щоб поспілкуватися з молодим представником цієї професії Володимиром ДЕМИДЧЕНКОМ, який працює на підприємстві «Хлібороб-Агро» (керівник Анатолій Пишний) з 2009 року.

Журналіст зустрілася з Володимиром у одному з відділень цього аграрного підприємства, де за приємною розмовою дізналася про  життя механізатора, якому лише 33 роки.
Володимир трактористом став не одразу. Перш ніж освоїти нинішню професію, спочатку спробував заробітчанського хлібу за межами батьківщини. 
– Де я тільки не був! – розповідає В. Демидченко, – шукав пристойних заробітків у Києві, Москві, Одесі та інших містах. Проте з часом тільки розчарувався, бо нічого не виходило: мало того, що було дуже важко, так ще й роботодавці намагалися надурити, не платили як слід. 

Після невдалого періоду пошуків свого місця в житті, повернувся в село й влаштувався на підприємство, де й працює до цього часу. Сьогодні він впевнений, що 11 років тому зробив правильний вибір, бо,  знайшовши себе в улюбленій професії, має змогу забезпечувати сім’ю, котрою безмежно пишається.

– Потяг до техніки й «гайкування» в мене з дитинства, – продовжував свою розповідь мій співрозмовник, – тож свій перший велосипед я розібрав у 5-6 років, а от спроба скласти була невдалою. Вже тоді збагнув, що в усьому повинен бути порядок. Цього правила дотримуюсь і донині. Незабаром так наловчився, що міг зібрати його мало не з заплющеними очима. Потім ремонтував батьківський мотоцикл. Щось виходило, щось ні. Таким чином, методом спроб і помилок, навчився розумітися в техніці. Тож я самоучка. Але багато чого перейняв у досвідченіших колег. Зокрема, дуже вдячний старшому трактористу Вадиму Дуднику. Проте досконало знати все людина не може: хтось більше розбирається в одному, хтось в іншому, тому часто й мої знання стають в нагоді. Взагалі з колективом мені поталанило. Ми всі тут як одна сім’я. Підтримуємо один одного, допомагаємо. Якщо треба швидко відремонтувати якийсь трактор, комбайн чи інший агрегат, дружно беремося до роботи. Це навіть не обговорюється. Всі розуміємо, що від нашої спільної праці і злагодженості залежить загальний результат роботи. 
Техніку потрібно любити, за нею доглядати, а до основних польових робіт готуватися заздалегідь. Саме взимку є можливість спокійно і уважно все перевірити, підремонтувати, щось замінити. Проблем із запасними частинами в господарстві немає, керівництво уважно стежить, щоб механізатори своєчасно могли замінити зношені деталі новими. Коли навесні розпочнуться польові роботи, буде ніколи займатися ремонтом. Земля дозріє, і тоді тільки встигай, все потрібно буде робити без запізнень. 

Володимир зізнався – незважаючи на труднощі професії механізатора, задоволений роботою. Каже, що душа радіє, коли завдяки його праці на полі з’являються перші сходи, що згодом перетворюються у зрілий колос; коли восени бункер комбайна наповнюється тугим доз-рілим зерном і масивним потоком сиплеться в кузов машини. 

– Хороший якісний урожай – найкраще в нашій роботі, – пояснює механізатор, – бо від цього залежить величина наших зарплат, премій. Якщо колектив спрацює добре, то можна розраховувати й на винагороду. Анатолій Петрович нас цінує й за нагоди не скупиться на гідну оплату.

Про таких, як Володимир, кажуть – механізатор широкого профілю, бо він і тракторист, і комбайнер, і слюсар-ремонтник. Розуміється в сучасних системах землеробства, використовуючи в роботі різноманітні ґрунтообробні агрегати. Культивація, боронування, сівба, догляд за посівами, збирання врожаю – все це йому до снаги, бо має вмілі руки й бажання працювати. 
Він не тільки роботящий, але й дуже відповідальний. Його старанність помічають і цінують. Недарма молодий механізатор неодноразово був відзначений численними подяками й грамотами. Ось і в минулому році, під час відзначення Дня працівників сільського господарства, нагороджений Почесною грамотою райдержадміністрації.

– Володимир – працівник, котрий має перспективу, бо він не тільки розуміється в техніці, тримає її в порядку, бездоганно виконує будь-які доручення, але й має задатки лідера, тому користується авторитетом серед своїх колег. Повагу він завоював ставленням до людей,  добросовісністю, дружелюбністю, відкритістю. На нього завжди можна покластися, бо знаєш – ніколи не підведе. Яку б роботу Володимиру не довірили, він уміло впорається з будь-чим. Перевіряти за ним не потрібно, зробить все, як годиться, та ще й перевиконає заплановане. Він акуратний, пунктуальний і дисциплінований – так говорить  про нього керівник підприємства Анатолій Пишний.

 Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №10 від 30 січня 2020 року.
Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини", детальніше – за цим лінком!


Неначе прочитавши мої думки: чому не продовжив навчання, адже має для цього всі задатки, Володимир поділився міркуваннями: 
– У кожної людини своє покликання. Не всім треба здобувати вищу освіту, бути агрономами, чи іншими керівниками, бо хто ж тоді працюватиме на тракторі чи комбайні. У одного виходить вміло керувати, а інший може добре виконувати доручення. Кожному своє, – переконаний Володимир.

Важка сільськогосподарська праця стала для механізатора і серйозною справою, і життєвим стимулом. Адже разом з дружиною Світланою піклуються про сім’ю, виховують трійко дітей. Найстаршій доньці Інні виповнилося 14 років, середньому сину Володимиру – 10, найменшенькій доньці Віталіні – 6, наступного року йде до школи. Отже батьківських клопотів теж не бракує. Хоча зізнається, деколи на родину не вистачає часу, особливо в гарячі періоди посіву чи збирання врожаю, адже іноді доводиться не одну добу поспіль працювати від зорі й до зорі. Іде на роботу – діти ще сплять, приходить – уже сплять. Але малеча знає, що батько з усією строгістю запитає про оцінки в щоденнику. Оскільки голова сім’ї вимогливий не тільки до себе, але й до дітей. Отже стараються його не засмутити.
Секретом успіху кожної людини, як, власне, і його самого, Володимир вважає сумлінне виконання роботи. А якщо вона ще й улюблена, тоді шанс стати успішним у своїй професії збільшується. Переконаний, що результат праці сільгоспвиробника багато в чому залежить навіть від того, з яким настроєм виходиш в поле. 

– Ми намагаємося весь негатив залишати поза роботою. Якщо ти з кимось посварився і вирушаєш в поле роздратованим, обов’язково щось трапиться: то трактор не так працюватиме, то з сівалкою виникнуть якісь проблеми. А коли на душі радісно, спокійно, ти працюєш із задоволенням, то й робота ладиться, і сходи будуть дружнішими. Хто працює в землеробстві такі нюанси добре підмітили, – пояснює молодий чоловік.

Спілкуючись з Володимиром, відзначила в ньому примітні позитивні риси – оптимізм і поміркованість, почуття гумору і життєву мудрість, а у словах – неприховану любов до своєї професії. 
Весь наш творчий колектив бажає Володимиру та всім працівникам підприємства удачі, міцного здоров’я, звичайного людського щастя і привабливих перспектив у майбутньому, адже сміливо можна сказати, що професія механізатора є однією з найпочесніших і найперспективніших робітничих професій на українському ринку праці. 

Любов КУРОЧКІНА