«На зміну старшому досвідченому поколінню приходить не менш професійне молоде покоління лікарів. Ми пишаємося нашими перспективними спеціалістами, які проявили себе достойною зміною. Серед них лікарі – Дмитро Чорний (хірург, працює з 2014 року), Олександр Бабін (анестезіолог, 2015 р.), Євген Сумлінний (хірург, 2019 р.), Євген Чугай (рентгенолог, 2020 р.), Тамара Чугай (педіатр, 2019 р.), Яна Тріфан (педіатр, 2018 р.), Наталія Дибчинська (рентгенолог, 2016 р.), лікар-стажист Юлія Черненко (терапія, 2018 р.); лікарі-інтерни – Юлія Андрейчик (спеціальність педіатрія), Ольга Дрібниця (неврологія), Юрій Галущак (внутрішні хвороби), Крістіна Рижик (терапія).
У 2019 році у Баштанській лікарні розпочала свій трудовий шлях привітна, уважна й професійна лікар-офтальмолог Грета Влах. За час роботи вона заслужила довіру пацієнтів і авторитет серед колег. До неї на прийом приїжджають не тільки жителі Баштанщини, але й з Березнегуватського, Новобузького та Казанківського районів. Паралельно вона працює і в обласній офтальмологічній лікарні, досконало володіє багатьма навичками і вміннями. У перспективі, при наявності додаткового обладнання, лікарка зможе надавати більш широкий спектр допомоги нашим пацієнтам.
Маємо надію, що Грета Іванівна, як і всі молоді спеціалісти, пов’яже свою подальшу професійну діяльність з Баштанкою, надовго залишившись працювати у нашій лікарні», – розповіла директорка КНП «Багатопрофільна лікарня Баш-танського району» Алла Барсегян.
Отже, наша публікація про молоду й перспективну лікарку-офтальмолога Грету Іванівну Влах.
– Грето Іванівно, розкажіть трохи про себе.
– Народилася у м. Баштанка. У 2011 році із золотою медаллю закінчила Баштанську гімназію і вступила до Полтавської медичної академії, яку успішно завершила у 2017 році, отримавши диплом з відзнакою. Після проходила інтернатуру по спеціалізації офтальмологія в Миколаєві і паралельно в Одесі. З серпня 2019 року і по цей час працюю в КНП «Багатопрофільна лікарня Баштанського району».
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №40-41 від 16 травня 2021 року.
– Поділіться з нами, чому стали лікарем?
– Це була моя мрія дитинства. Про своє бажання мала нагоду розповісти ще в четвертому класі в листі до майбутнього. Виконуючи завдання своєї вчительки, я написала: «Мрію стати лікарем, щоб творити добро, допомагати людям». З часом забула про нього і, коли в 11 класі вже визначилася з професією і знала, де навчатимусь, мені до рук знову потрапив цей дитячий лист. Я була приємно вражена, що дійсно на шляху до тієї мрії, яка зародилася ще в дитинстві. Звідки це бажання не знаю, бо як такої медичної династії в родині у нас немає. З медициною була пов’язана тільки моя бабуся, вона працювала медсестрою. Отже, я перший лікар в родині.
– Важко було навчатися?
– Так, дуже важко. Було багато безсонних ночей і стресів. Але я завжди відповідально ставилася до навчання, починаючи з гімназії. Так званий “синдром відмінниці” спрацював і в академії. Ніколи не дозволяла собі прогуляти пари, не зробити якісь завдання, не здати залік чи екзамен. Тому було дуже нелегко. Тим паче, свою мрію хотілося втілити в життя якнайкраще, ставши лікарем, котрий дійсно буде потрібен людям. Хотілося також виправдати сподівання батьків, які віддавали все, що в їхніх силах, порадувати їх своїми досягненнями й успіхами.
– При проходженні інтернатури, де більше сподобалось – у Миколаєві чи Одесі?
– Досить важко сказати. Мабуть, в Одеському інституті очних хвороб та тканинної терапії імені В. П. Філатова, що відомий на весь світ. Він славився ще за радянських часів. Там величезна клінічна й діагностична бази. Приїжджають пацієнти з усього світу. Нас, інтернів, також залучали до наукової роботи. Ми допомагали співробітникам, лікарям і вони вносили нас до списків співавторів, як ординаторів. Разом трудилися над створенням великої книги по ретинобластомі. Я певний час працювала в дитячому відділенні, тому з цієї теми у книзі є й мої статті-напрацювання, як співавтора. Загалом там дуже продуктивно працюють з інтернами і дають багато додаткових знань. Тож мені не могло там не сподобатись.
В Одесі було більше теорії. Ми були слухачами лекцій, спостерігали за роботою, аналізували і збагачувались досвідом старших колег. А в Миколаєві нам дозволяли застосовувати свої знання на практиці. Тому дуже цінною виявилась практика і в Миколаївській обласній офтальмологічній лікарні. Там я отримала свій перший хірургічний досвід: шила повіки, кон’юнктиву, розкривала флегмони тощо.
– Поділіться враженнями від перших робочих буднів у Баштанській районній лікарні.
– Спочатку мені не вистачало того медобладнання, до якого звикла у період проходження інтернатури. Але потім, завдяки
А. А. Барсегян, яка дуже переймалася, щоб у мене були належні умови для роботи, у кабінеті зробили ремонт, придбали нове обладнання. Завдяки щілинній лампі здійснюється огляд переднього відрізка ока, стану повік, вій, кон’юнктиви, рогівки, кришталика, видаляються чужорідні тіла з ока; за допомогою офтальмоскопа проводиться обстеження очного дна.
Хочу відзначити, що новий офтальмоскоп значно полегшує огляд пацієнтів у стаціонарному відділенні. Він більш зручний, легкий, компактний. Офтальмоскоп застарілого зразка був громіздкий. Ускладнювало й те, що на місці огляду треба було шукати джерело живлення. Цей же може працювати автономно, за допомогою змінних елементів живлення.
Тобто наразі в кабінеті є все, що потрібно для первинного огляду. А на додаткові обстеження, якщо є потреба зробити КТ, УЗД очей, відправляю пацієнтів до Миколаєва. За результатами вирішую в якому напрямку продовжувати лікування.
Найбільше бентежило те, що на початку моєї роботи на прийом приходило дуже мало людей. Вже потім, коли дізналися, що є новий лікар, бажаючих отримати допомогу ставало все більше. До карантину можна було спостерігати постійні черги біля кабінету. Проте й нині ще не всі знають про лікаря-офтальмолога. Тому бувають випадки, коли пацієнти приходять на прийом із дуже запущеними станами.
– З якими труднощами стикнулись?
– Особливих труднощів я не відчула. Відразу з головою пірнула в роботу, яка мені дуже подобається. Почала звикати до колективу. Через місяць, окрім прийому пацієнтів у амбулаторії, долучилася до чергувань у лікарні.
– Мені відомо, що Ви поєднуєте роботу в Баштанці з роботою в одній з миколаївських лікарень.
– Так, по вихідних, як черговий лікар, працюю в обласній офтальмологічній лікарні. Мене приваблює хірургія, тому практикую операції і маю намір продовжувати цей напрямок.
– А які операції виконуєте?
– Розриви повік, кон’юнктиви, розкриття флегмон, халязіонів, видалення папілом, зондування слізних канальців.
– Як працюється в режимі карантину?
– Трохи сумно й незвично, бо, знаходячись на робочому місці, планових хворих не приймаю, тільки з гострими станами, що потребують термінового лікування чи хірургічного втручання. А після завершення карантину із направленнями від сімейних лікарів чекаю на обстеження.
– У лікарні створено групу глаукомних пацієнтів. Розкажіть про це детальніше.
– Це велика група диспансерних пацієнтів, у яких діагностовано глаукому, які повинні знаходитись під постійним контролем лікаря. Такі пацієнти раз у місяць приходять вимірювати внутрішньоочний тиск і два рази на рік курси метаболічної терапії. З нового – це можливість проходити курси лікування на базі денного стаціонару нашої лікарні. Я особисто здійснюю параоокулярні ін’єкції, а на денному стаціонарі пацієнти отримують необхідні внутрішньовенні і внутрішньом’язові.
– Багато пацієнтів з глаукомою?
– На жаль, багато. На даний час у групі 135 чоловік. Глаукома – це тиха хвороба, яка без лікування призводить до сліпоти. Під час підвищеного ВОТ зменшується кількість гангліонарних клітин сітківки, що призводить до поступового незворотного відмирання зорового нерву. Тому обов’язково після 40 років треба періодично вимірювати внутрішньоочний тиск. Пацієнти цієї групи приходять щомісяця. Ми здійснюємо необхідне обстеження й робимо поправки в лікуванні. На жаль, не всі ставляться до свого здоров’я і лікування відповідально, нехтуючи своєчасними візитами до лікаря.
– Після року лікарняної практики, чи можете сказати, що не шкодуєте про обрання професії лікаря?
– Я колись ставила перед собою питання: ким би я хотіла бути, якби не обрала медицину? Але нічого не спало на думку. Тобто я сьогодні у тій сфері, де й повинна бути. Щодня із задоволенням іду на роботу, бо знаю, що мене чекають мої пацієнти, яким я потрібна. Почуття, коли ти допомагаєш людині і рятуєш її від печальної участі втратити зір або покращуєш його за допомогою лікувальної терапії – надихає й додає сил працювати. Щодня так занурюєшся в роботу, живеш нею, що не помічаєш як швидко проходять дні тижня.
– Грето Іванівно, а що найважче у Вашій професії, що найбільше засмучує?
– Дуже приємно, коли приходять доброзичливі, дисципліновані пацієнти, які довіряють лікарю і виконують усі його рекомендації. Такі пацієнти радують. Однак, засмучують ті, які безвідповідально ставляться до свого здоров’я і не виконують моїх рекомендацій, не лікуються як слід. Я стараюсь допомогти, інколи призначаю, щоб прийшли через п’ять, сім днів не тому, що мені так хочеться, а тому, що я повинна бачити динаміку лікування. Можливо, треба зробити корекцію, призначити додаткову терапію. Інколи, не дочекавшись хворого на прийомі, особливо якщо в нього складний випадок, не витримую й телефоную йому сама. Запитую як справи і чому не приходить. Деколи чую у відповідь: «Не заходжу, бо стало краще». Бувають такі захворювання, під час яких все починається зі звичайного запалення кон’юнктиви. Через 5-7 днів інфекція може перейти на рогівку або судинну оболонку, і все буде набагато серйозніше – кератокон’юктивіт або увеїт. Перебіг захворювання спрогнозувати важко.
– Що найбільше вразило під час інтернатури чи лікарняної практики?
– Коли навчалася на інтернатурі і працювала в дитячому відділенні інституту ім. Філатова, там побачила дуже багато маленьких дітей, віком від року до п’яти з ретинобластомою – злоякісною пухлиною, що потребує постійного контролю та введення хіміопрепаратів всередину ока.
Вражає поєднання очної патології із системними захворюваннями.
– Ваші поради баштанчанам.
– Своїм маленьким пацієнтам я раджу дотримуватись зорового режиму, особливо зараз у світі нанотехнологій, робити вправи для очей (після консультації з лікарем), більше часу проводити на свіжому повітрі.
Пацієнтам із диспансерних груп – це хворі на цукровий діабет, глаукому, гіпертонію, проходити профілактичні обстеження з обов’язковим вимірюванням тиску та оглядом очного дна.
Дотримуватись правил техніки безпеки при виконанні різноманітних робіт: навіть якщо забиваєте цвях, обов’язково одягайте окуляри. Бережіть себе та своїх рідних!
– Дякую за розмову.
Любов КУРОЧКІНА
Немає коментарів:
Дописати коментар