Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва» «допресували» наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного».
Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.
Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.
– Анно, щиро вітаю тебе з перемогою! То початком творчої діяльності можна назвати сценарії для Єрмолівської школи? Пам’ятаєш, я ними завжди захоплювалася? Відчувала.
– Так, певним чином. Я обожнювала свята в нашій школі і, так як часто моя мама зголошувалася організовувати шкільні заходи, я активно встрявала в процес створення сценарію. А пізніше перетягнула ковдру зовсім на себе.
– А де взагалі ти пишеш і коли? Маєш «робочий» графік чи своє місце?
– Найчастіше пишу у вільний від буденного час – вночі, коли всі сплять і не відволікають. Але часто якась ідея захоплює зненацька або під час монотонної роботи і треба терміново записати, бо інакше все – кінець світу! І тут ми маємо горілі коржики, суп, що досмажився до вуглів, кінцеві зупинки маршрутних таксі, а мала б вийти ще на середи-ні. Одного разу доньку Соню забула вчасно забрати з садочка – з тих пір ставила будильник. А ще був випадок, коли в творчих роздумах зайшла до тролейбуса і заїхала невідомо куди, а потім з Google Maps довго шукала, як повернутися в знайомі місця.
– І як сім’я реагує на подібні вибрики?
– Змирилися. Сім’я – мої першочитачі, мама – головна редакторка – стаж вчительки виявився доречним, Соня – мотиватор і муза натхнення. Вимагає щовечора нову казку і часто з цих імпровізованих вигадок виростає повноцінна історія. А чоловіча половина конструктивно критикує і піклується, щоб мисткиня мала каву й шоколадку під рукою.
– Ти пишеш лише художню прозу?
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №58-59 від 18 липня 2020 року.
Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини", детальніше – за цим лінком!
– В основному. Сценарії не пишу з 2017 року, як Єрмолівську школу реорганізували в школу першого ступеня. А в себе на сторінці у соцмережі бувають різного жанру дописи, хоча найчастіше все ж користуюся прийомами сторітелінгу – мистецтво розповідати через художню подачу. За жартівливо-іронічними оповідками ховаю теми для роздумів.
Хтось із читачів дякує за гарний настрій, смішні влучні вислови і таке інше, а хтось дивиться глибше і відчуває, чого саме я торкаюся цим дописом. Хоча буває і без завуальованих сюжетів – інколи букви, просто букви.
– Плануєш писати про своє дитинство, рідні краї, шкільні спогади? Чи можливо вже маєш написане?
– Саме ці теми ще не описані і час покаже, чи складуться історії, хоча, зізнаюся, багато моїх персонажів мають характери односельчан. І зараз працюю над романом, дії якого відбуваються в сучасному Миколаєві, повірте, це буде – вогонь! Пригодницький роман, який відкопає старі історичні факти і містичні здогадки та перенесе в цьогочасся. Дуже захоплююче. Чесне слово.
– Вірю. Чекатиму з нетерпінням. А переможна «Лавка продажу дітей» про що? Поділишся?
– Залюбки. Дія відбувається в 2123 році, коли суспільство зазнало значних змін.
Людей на планеті поменшало, а проблем, як часто буває, – ні. Ми маємо організоване місто, з гарними умовами життя і високим потенціалом. У них є все! І, навіть, магазин, де продаються діти. На будь-який смак, гаманець та вподобання. Тільки уявіть, йдеш з роботи, заскочив у крамничку, обрав собі руденького «ботана» і розважаєшся вдома. Страшне.
– Дійсно, дуже хвилююче. А книга вже є у продажу? Де можна почитати?
– Наразі шукаю видавництво для співпраці. Вірю, що скоро на полицях стоятиме книга з моїм романом і кожен охочий зможе дізнатися подробиці «дітопродажного» сюжету.
– Ну по секрету скажи, фінал хороший? Діти в романі не постраждали?
– Важливі питання порушуєш, бажаю скоріше випустити у світ книгу і достукатися до всіх небайдужих. І, наостанок, щоб ти побажала читачам «Голосу Баш-танщини»?
– Бажаю прислухатися до себе і вперто йти назустріч бажаному, не боятися мріяти та вірити у власні сили. Життя – це низка невипадкових подій, які варто навчитися прий-мати і розпізнавати важливі уроки для самостановлення. Залишайтеся вдома і в гармонії з собою та оточуючими. А найголовніше, бережіть себе та своїх рідних.
Валентина Юр’єва
P.S. У одному з наступних номерів «Голосу Баштанщини», в рамках рубрики «Творчість наших земляків», буде опубліковано декілька оповідань Анни Софіни.
Немає коментарів:
Дописати коментар