Про осередок добра і милосердя

Щороку на початку грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. За даними Державної служби статистики станом на початок 2021 року в Україні проживає понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, майже 164 тисячі з них – діти. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Сьогодні вже вкотре хочеться розповісти про відділення денного перебування дітей з інвалідністю комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради». 

Найбільше мене вражають люди, які багато років працюють у відділенні, – вчитель-реабілітолог Ольга Степанова, соціальний педагог Дар’я Штефан, молодша медична сестра Віталіна Кручереску. Саме вони кожного дня опікуються, толерантно відносяться до діток із особливими потребами, дарують їм свою турботу та увагу, а малеча, у свою чергу, віддячує їм посмішками і новими маленькими досягненнями.

Відділення денного перебування дітей з інвалідністю засноване у березні 2000 року і діяло воно спочатку на базі закладів дошкільної освіти «Дюймовочка», «Теремок», а потім понад шістнадцять років – у приміщенні Баштанської лікарні. Нині знаходиться у центрі надання соціальних послуг. 

Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №49 від 11 грудня 2021 року. 

Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини", детальніше – за цим лінком!

За 21 рік  існування закладу змінювалися кадри, місце перебування вихованців закладу, але незмінним залишилося одне – це любов та бажання допомогти кожній дитині з особливими потребами.

Головною метою діяльності відділення є соціальна реабілітація дітей з інвалідністю, підготовка їх до самостійного життя, створення найсприятливіших умов для їх розвитку. Тут забезпечується денний догляд, навчання основним соціальним та побутовим навичкам, розвиток здібностей, створення передумов для їхньої інтеграції у суспільство. Сьогодні заклад є справжнім осередком добра і милосердя, який відвідують восьмеро діток  із фізичними та розумовими проблемами, вони забезпечуються на безоплатній основі підвозом до закладу та харчуванням.

У роботі з дітьми спеціалісти використовують практичні та наочні методи навчання, елементи різноманітних навчаючих та розвиваючих методик. Працівники відділення постійно підвищують свій фаховий рівень, беруть активну участь у навчальних семінарах та впроваджують нові форми і методи реабілітації у своїй роботі.

– Наш день розпочинається з того, що ми сідаємо в коло і вітаємося один з одним, робимо зарядку, після чого у нас навчальний сніданок – вчимося правилам поведінки за столом. Потім іде фенологічний урок – вивчаємо періодичні явища в живій і неживій природі, що пов’язані зі змінами пір року, а також сезонні фази розвитку рослин тощо. Наші вихованці дуже полюбляють розфарбовувати, малювати, робити різні поробки, складати пазли, конструктори. А ще вони дуже щасливі коли до них приходять гості з подарунками і проводять з ними весело час – учні та вчителі шкіл, працівники культури, представники влади, – розповідає Ольга Степанова. – Для нас всі дітки, як рідні. Вони почувають себе  тут затишно і спокійно. Хотілося, щоб відділення розміщувалося у трохи більшому приміщенні, так ми мали б змогу створити комфортніші зони для фізичних занять та відпочинку.

(На фото – під час занять у відділенні денного перебування дітей з інвалідністю)

Пишаємося і радіємо, коли хлопчики і дівчатка розкривають свої здібності, здобувають нові навички поведінки в побуті, у спілкуванні з однолітками, знаходять сили і бажання радіти життю, покращується їх емоційно-психологічний стан.

– Вже багато років ми мріємо лише про одне – щоб наше відділення денного перебування дітей з інвалідністю стало цілодобовим, адже дуже багато дітей, які проживають у Баштанській територіальній громаді, потребують нашої підтримки і допомоги. 

Також сподіваємося, що найближчим часом нам встановлять хоча б маленький дитячий майданчик, щоб дітки мали змогу відпочити на вулиці, – продовжує розмову Дар’я Штефан.

Проблема соціальної адаптації дітей з інвалідністю сьогодні дуже актуальна. Їм необхідна допомога не тільки батьків, але і суспільства в цілому. Так вони зможуть відчути, що вони дійсно потрібні, що їх люблять і розуміють. 

Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислитися над непростою долею людей з вадами здоров’я не тільки у Міжнародний день людей з обмеженими можливостями, а й протягом цілого року не забувати про те, що поруч з нами живуть особливі люди, і вони потребують допомоги й уваги. 

Після відвідин відділення ще раз переконалася, що тут працюють люди з добрим серцем і душею. Побачила, що у закладі затишно і чисто, але дійсно замало місця для фізичного розвитку діток. Немає місця, щоб розташувати весь фізичний інвентар, мало ігрових зон. Також раніше у відділені  працювали  логопед, фізичний реабілітолог, музичний керівник, але, на жаль, за браком фінансування, цих працівників було скорочено, хоча вони вкрай необхідні для діток з особливими потребами. Тож хотілося, щоб влада найближчим часом  звернула увагу на ці важливі проблеми і вирішила їх, адже діти – найцінніше, що є у цьому світі.

Наостанок хочеться наголосити, що люди з особливими потребами – такі ж як і ми. Насправді їх багато, але ми їх так мало бачимо серед нас тому, що ми не вміємо бути серед них. Щиро дякую всім, хто опікується людьми з інвалідністю, адже надання їм щоденної підтримки й допомоги – реальний вияв милосердя, людяності та любові до ближнього. Нехай ваша щоденна турбота допомагає мужнім чоловікам, жінкам, дітям забувати про труднощі, а їхні серця наповнюються теплотою і впевненістю у завтрашньому дні.

Історія мами,
яка виховує дитину з інвалідністю

41-річна Наталя Шаповалова – мама трьох діток. Середній син,  Володимир, якому зараз 11 років, має з дитинства невиліковну хворобу – змішана гідроцефалія головного мозку. Жінка розповідає, що вагітність проходила чудово, без різних патологій. Наталя почувала себе добре, проходила всі планові обстеження, аналізи та скринінги були в межах норми. Хлопчик з’явився на світ за допомогою кесаревого розтину.

(На фото – Наталя Шаповалова з сином Володимиром)

– Коли Вова народився, нам сказали, що у нього не розкрилися легені. Після чого його терміново відправили до Миколаївської дитячої реанімації, там ми із сином перебували 2,5 місяця. Я постійно просила Бога тільки про одне, щоб мій син вижив. Пізніше певні проблеми із здоров’ям  стали очевидними. Наприклад, до року я бачила, що щось не так, що дитинка відстає в розвитку, бо він не сидів, погано набирав вагу і не повзав, після року тільки почав тримати голову, у два роки не вмів ходити, тільки сидів. Ми постійно зверталися до Миколаївських фахових спеціалістів, але лікарі нас заспокоювали, говорили, що це просто така особливість у дитини. Довгий час я не могла нічого з’ясувати. Через муки і страждання, ми все-таки у 2 роки і три місяці отримали остаточний діагноз і групу інвалідності.

Це був крах! Мені видали довідку, в якій вказано діагноз, читаючи який я нічого не розуміла. Тобто вручили в руки заключення, а що робити далі, як із цим жити, куди звертатись ніхто не пояснив. Нам довелося навчитися жити заново, –  згадує зі сльозами на очах Наталя Шаповалова. – Поки Вова був маленький, особливих труднощів не виникало: взяли на руки, перенесли його куди потрібно, посадили у ванну, помили... З віком, коли дитина росте і розвивається, стало фізично важче щось робити. Зараз син вміє говорити лише одне слово: «мама». Він не може повноцінно розмовляти, проте легко і невимушено спілкується своєю вигаданою мовою з тих звуків, які йому вдаються, все решта показує руками, я розумію, що він хоче сказати чи показати. Вові дуже непросто ходити, але він має величезну силу у руках. Буває, що погано спить уночі. Хлопчик співчутливий, переживає, коли хтось плаче. Знає всі кольори, цифри і літери, навіть може написати деякі слова. Полюбляє дивитися мультфільми, роздивлятися різнокольорові книжки, малювати, складати пазли.

Якщо говорити про побут, то найважче те, що я повністю прикута до своєї дитини. Не можу ні на кого його залишити або в садочок віддати, не можу вийти десь на роботу.

Ще будучи зовсім маленьким, син розпочав відвідувати Баштанське відділення денного перебування дітей з інвалідністю, йому там дуже подобається. Коли Вова почав туди ходити, то він навіть не міг самостійно їсти, пережовувати їжу. Але з часом за допомогою фахівців він всьому навчився. Я щира вдячна всім працівникам цього закладу за турботу, увагу та опіку про діток з особливими потребами. Шкода тільки, що це відділення працює лише пів дня. Для мам таких діток величезна підтримка, коли діє таке відділення.

І хоч Наталя виглядає абсолютно щасливою мамою, розуміємо, що увесь цей шлях у боротьбі за здоров’я сина встелений сльозами, болем і розчаруванням. Але сила її в тому, що всю цю важку дорогу вона пройшла і продовжує проходити з великою любов’ю у серці до своїх дітей.

– Стосовно оточення, мені ніколи не траплялись люди з негативом до дитини з інвалідністю. Зустрічалися байдужі. Іноді деякі недовірливо ставляться до того, що в мене є дитина з інвалідністю, натякають, що може я купила довідку про інвалідність. Як про таке можна взагалі подумати, я не розумію...

Радує, що на своєму шляху здебільшого ми зустрічаємо розуміючих, добрих, співчутливих людей. Навіть коли із сином граємося у дитячому містечку «Казка», їздимо на море, в зоопарк, ми не відчуваємо від інших діток і їх батьків поганого відношення. Серед друзів у Вови лише його сестрички та дітки з відділення, – говорить Наталя Шаповалова. – Наш хлопчик з характером, дуже життєрадісний, бешкетний, веселий і позитивний. Вся родина його дуже любить! Він обійме, поцілує, пожаліє, якщо треба. І що б там не було, дуже рада, що він у мене є, що він мій син! І ще я дуже вірю в свою дитину і в його можливості!

Я б усім мамам, які мають таких особливих діток, рекомендувала спілкуватися, не закриватися в собі, бо коли ти лишаєшся наодинці зі своїм горем, то це страшно. Коли ж ти ділишся ним з іншими, воно вже не таке гнітюче, не таке болюче. Ми вже нічого не змінимо кардинально, але шукати позитивні моменти необхідно.

Ця життєва історія про силу духу і постійну віру, про соціальну адаптацію та внутрішню боротьбу не може не вражати. А ще ти розумієш, що надзвичайна, глибока, віддана і всеохоплююча любов може бути тільки одна – материнська.

Юлія ДУБОГРІЙ