Шануймо пам’ять першопоселенців Баштанки

Вранці, 27 вересня, на території, що біля торгових контейнерів ринку «Експрес» (за недобудованим банком, між вулицями Ярослава Мудрого та Ювілейна), під час земляних робіт з будівництва супермаркету «33 квадратних метри» було виявлено кістки та череп, що схожі на людські.

Заступником міської ради Олександром Васильєвим про цю подію було повідомлено Баштанський відділ поліції. На місце будівництва прибув наряд поліції. Правоохоронці зазначили, що треба чекати на слідчо-оперативну групу, котра прибула через декілька годин (була на виїзді у іншому населеному пункті). Поліцейські детально оглянули місце будівництва, а потім старший спеціаліст-криміналіст слідчого відділення Баштанського районного відділу поліції Андрій Ракітін вилучив усі рештки, що схожі на людські.

Журналістика стала невід’ємною частинкою мого життя

Щемно стає на душі від усвідомлення того, що ти є частинкою великої когорти журналістів, які писали історію краю на сторінках районної газети протягом 90 років. Кожного разу, переглядаючи старі підшивки і знайомлячись з матеріалами журналістів, зачитуєшся публікаціями, у яких живе дух цілої епохи і її головних героїв. Мабуть, саме в тому й полягає секрет довголіття газети, бо, розповідаючи про події в районі, вона ніколи не забувала про людину – ключового творця історії. Кілька разів я також ставала героїнею публікацій, але тоді навіть не могла й уявити, що сама буду причетна до їх створення і редакція стане невід’ємною частинкою мене, що проведу не одну безсонну ніч, готуючи до друку чергове інтерв’ю, репортаж, замітку чи нарис. І коли написане допомагало привернути увагу до проблеми й вирішити її, навіть змінити долю окремої людини на краще, то розуміла, що знаходжусь саме там, де й повинна бути. 

Я точно знала, ким я хочу стати у майбутньому – журналістом!

Вже понад десять  років я працюю журналісткою районної газети «Голос Баштанщини». Колектив газети  завжди був  працьовитим і невгамовним, журналісти та технічні працівники щодень робили і роблять свою, на перший погляд, наче й непомітну справу. Та варто озирнутися, погортати пожовклі сторінки, що доносять до нас подих історії, і маємо справжній документальний фільм: довоєнні роки та післявоєнне відродження, як і де трудилися наші земляки; як росли, навчалися, отримували професію їхні діти, й одне покоління приходило на зміну іншому. Прізвища трудівників Баштанщини, цифри, факти, події, фото – усе це в деталях знайдете лише на наших сторінках, і це не перебільшення. 

Крім газетної справи, працівники редакції займалися ще й волонтерською діяльністю. У 2014 році, коли розпочалася війна на сході України, колектив районки один з перших розпочав займатися волонтерством, і за активної підтримки всіх небайдужих баштанчан передавав усе необхідне в зону АТО нашим солдатам-землякам, щоразу закликаючи через газету приєднуватися громадян до благодійних акцій на підтримку наших воїнів. Крім цього, проводили різні благодійні акції щодо збору речей для діток з малозабезпечених родин, біженців, які переїхали з далекого Донбасу тощо. Також ми започаткували розповіді про наших земляків – захисників держави, адже вважаємо, що  наш обов’язок – розповісти всім про героїв, які, жертвуючи своїми життям, ставали на захист нашої держави. Честь і слава нашим військовослужбовцям! 

Мої найкращі роки в журналістиці

Недаремно кажуть, що долі людські непередбачувані. З дитинства мріяла стати вчителем. І мрія моя здійснилася. Працювала вчителем початкових класів. Про журналістику навіть не задумувалася. Але доля вирішила кардинально змінити мою професію. 7 грудня 2000 року я вперше переступила поріг редакції районної газети «Голос Баштанщини». Розпочинала коректором. Спочатку здавалося, що не зможу. Але підтримка відповідального секретаря Віктора Михайловича Безручка, його поради й підказки не пройшли даремно. Віктор Михайлович вчив не лише відшукувати помилки, а й робити макети сторінок газети, ділився тонкощами підготовки номерів.

Тодішній редактор газети Валентина Леонідівна Свирса крім коректування давала доручення обробляти листи дописувачів районки, а згодом писати короткі інформації. Своїм досвідом ділилися й колеги: Галина Василівна Мельник та Лідія Володимирівна Авраменко. Рухатися вперед підштовхувала й бухгалтер Людмила Георгіївна Гребьонкіна, з якою сиділа в одному кабінеті і яка була першим оцінювачем моїх дописів. І так через рік я стала завідувачем відділу листів. Щоб стати справжнім журналістом, довелося вже в зрілому віці здобувати відповідну освіту. А потім спробувала себе й відповідальним секретарем, і завідувачем агропромислового відділу, і в.о. редактора.

Моє життя пов’язане з рідною газетою

90-річчя «Голосу Баштанщини» тісно пов’язане з людьми, які в ньому живуть і творять його історію. Безумовно, районна газета завжди була і є рупором життя громади. Усі основні історичні віхи й події, що відбувалися й відбуваються зараз, ніби зупиняються на її сторінках. 

Мені пощастило працювати в газеті з 1993 по 2013 роки, коли Баштанщину очолювали надзвичайно талановиті управлінці. Серед них В.Ф. Артеменко, завдяки якому зроблені ремонти Будинку культури, Будинку дитячої та юнацької творчості, відремонтований стадіон, ДЮСШ тощо. Часи були непрості, але здійснено такий величезний об’єм роботи, що про Баштанку знали не лише у області, але й на теренах усієї Україні.

Пригадаймо історії успіху нашого міста у сфері реформування житлово-комунального господарства, яку у 2001 році розпочав колишній міський голова Віталій Яворський, а згодом продовжив та завершив її Володимир Рибаченко. Тоді демонтували громіздкі котельні, що опалювали повітря і були неефективними. Замість них встановлені прилади індивідуального опалення у квартирах, понад 50% цих приладів було придбано і встановлено за кошти міської ради. 

Живи, районко моя… (про районну газету від Галини Мельник)

 Солідний ювілей ступив на поріг нашої редакції. З четвертого жовтня розпочався відлік десятого десятку існування районної газети в цьому непростому світі. За дев’ять десятиліть жила вона «Під прапорам Леніна», крокувала «Шляхом Леніна», допоки не залунала «Голосом Баштанщини». Утворений у 1931 році цей інформаційний вісник пережив чимало злетів і непростих випробувань. Вижив у злиднях, холоді і голоді в часи голодомору, переривалися його випуски під час окупації, коли фашисти топтали нашу землю. Ще гриміла Друга світова війна та після визволення України фронтовичку Г.І. Тріско викликали у воєнний штаб і ознайомили з наказом про відправку у Баштанку відроджувати випуск газети. Відтоді і запрацювала вона без будь-якої перерви аж до сьогодення.

Мені випало стати кореспондентом на початку восьмидесятого року минулого століття. Двічі переходила на іншу роботу, але творчість – інфекційна, невиліковна і пожиттєва хвороба. Вже як захопила душу – то назавжди. Де б не працювала, подумки «писалися» репортажі, інтерв’ю, переймалася людськими долями. Власна ж доля таки повернула на шпальти газети назавжди.

Було то ніби вчора (про "Голос Баштанщини" розповідає Валентина Свирса)

 Ось і досягла наша районна газета поважного ювілею – 90 річчя. Озираючись на пройдений шлях, іменинниці є чим пишатися. Впродовж усього віку вона прагнула творити добро, показувала життя нашого краю в усьому його розмаїтті, зберігаючи для історії події, факти, імена, якими славилася Баштанщина.

Долучитися до цього творчого процесу мала честь і я. Практично вся моя трудова біографія була пов’язана з районною газетою, якій я віддала понад 30 років життя. Починала коректором, кореспондентом. Згодом стала заступником редактора. А потім 21 рік очолювала редакційний колектив.

Згадую 1975 рік, коли майже одночасно прийшли в газету фотокореспондент Віктор Безручко, творчі працівники Олександр Басенко, Зінаїда Тимошенко і я. Були ми трохи «необтесаними», але мали велике бажання працювати, навчатися газетного ремесла. А «ліпив» з нас майбутніх журналістів складний і неоднозначний як світ редактор Валентин Миколайович Петренко. Саме він і благословив мене на вступ до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на факультет журналістики, запевнивши, що з мене будуть люди. Здобули професію згодом у цій альма-матер і Галина Радецька, Зінаїда Тимошенко (Рогачова), Галина Косенко.

Не мовчіть, тільки з вашою допомогою ми виправимо ситуацію!

Шановні передплатники районної газети «Голос Баштанщини»! Останнім часом до нас надходять тривожні дзвінки з Лоцкине,  Старогорожене, Інгулки, Костичі та інших сіл про те, що з 1 жовтня районна газета доставляється несвоєчасно, з великою затримкою. Суботній номер приходить у середу чи п’ятницю, у Інгулку декілька тижнів не доставлялася газета. Ми, як і ви, обурені таким перебігом подій, адже дирекція Укрпошти не попередила нас про зміни графіка маршруту поштових пересувних відділень по селах. Тому наразі ми ретельно вивчаємо це питання, збираємо інформацію про дні доставки пошти у кожне село, переглядаємо графік співпраці з обласною друкарнею, де друкується «Голос Баштанщини». Можливо, ми змінимо день випуску газети, аби ви отримували її з найменшою затримкою. 

Вибачте за незручності, що завдають немалих хвилювань і колективу редакції. Адже тільки завдяки вам існує районна газета. Тому залишайтеся з нами, не мовчіть, телефонуйте, пишіть, тільки разом ми зможемо виправити цю неприйнятну для всіх ситуацію.

Нагадуємо, що за доставку газет відповідає лише Укрпошта. Крім того, за доставку «Голосу Баштанщини» редакція ще на початку року розрахувалася з поштовиками...

Якщо з невідомих причин ви не отримали черговий номер районної газети, повідомляйте про це Групу періодичних видань Миколаївської дирекції АТ «Укрпошта» за телефоном «гарячої лінії»: (050) 360-45-26 (з понеділка по п’ятницю, з 8.00 до 17.00). Також про роботу Укрпошти – державне підприємство – інформуйте Уряд України за тел. 15-45 і нас, газетярів, за тел. (068) 083-95-79 (Вайбер).

З повагою – колектив «Голосу Баштанщини»

Історія життя бойового вчителя

6 грудня – День Збройних Сил України. Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Другої світової війни. І сьогодні солдати й офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Люди в погонах є елітою нашої держави. Саме вони зараз захищають рубежі нашої країни, її національні та конституційні інтереси, забезпечують безпеку всіх громадян України. Українські військові завжди на варті миру і спокою, суверенітету і територіальної цілісності держави. 

Напередодні свята хочеться говорити, вітати, писати про мужніх, сильних, розумних чоловіків – про наших військовослужбовців, які за покликом серця і душі, не вагаючись ні хвилини, стали на захист нашої країни.  А який він, справжній чоловік – безстрашний воїн, надійний, вірний друг і просто порядна людина? Спробуємо сьогодні розібратися. 

Мужність, честь, сила і відвага – саме такі якості притаманні Олександру Миколайовичу Чистякову, учаснику бойових дій у зоні АТО/ООС, військовослужбовцю Баштанського райвійськкомату, про якого йтиме мова в нашій статті. 

Історія життя, сповненого страждань і любові

«Ввечері, коли лягаю відпочивати, заплющую очі й усі далекі миті мого житті виринають з пам’яті, немов це було не в далекому минулому, а вчора. Всі переживання й радощі, пов’язані з дитинством і юністю, коли була молодою дівчиною, зустріла своє перше кохання, пам’ятаю до дрібних деталей, вони заполонили мою душу назавжди, а те, що було недавно, можу й забути» – почала свою сповідь мешканка нашого містечка, пенсіонерка Зоя Йосипівна Соловкова, з якою я мала змогу нещодавно поспілкуватися. Разом із привітною жінкою та її доньками Людмилою й Валентиною ми поринули у минувшину, аби дізнатися про історію життя нашої співрозмовниці.

З таких маленьких оповідей складається велика історія всього українського народу. У нинішній розповіді – частинка душі цієї жінки – світлої й відкритої. Є в ній і частинка мого серця, бо кожне сказане слово Зої Йосипівни залишило в ньому незгладимий слід. Тож нехай ця історія знайде відгук у серці кожного, хто познайомиться з її рядками, бо в ній – істина життя, правдива й без прикрас.

Покликання бути вчителем!

 У народі кажуть: «Письменник живе у своїх книгах, художник – у картинах, скульптор – у створених скульптурах, а Вчитель – у справах і думках своїх учнів. До Вчителя ідуть зі своїми болями і радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він зазирає у минуле, живе у сьогоденні, прокладає місток у майбутнє». Працювати вчителем – Божий дар. 

Любов Олексіївна Рясик, вчитель історії та правознавства Баштанського опорного закладу ЗСО №1, учитель вищої категорії, «учитель-методист», нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України», знаком імені Василя Сухомлинського, у жовтні 2019 року їй присвоєно почесне звання «Заслужений учитель України», є прикладом педагога, яким можна пишатися. Вона дуже наполеглива та відповідальна, постійно працює над собою. Завжди доброзичлива, усміхнена, щира та відверта в спілкуванні з учнями, колегами й батьками.

Про майстра, у руках якого оживає глина

 У Баштанському краєзнавчому музеї відбулося відкриття персональної виставки місцевого кераміста Олександра Анатолійовича Рябова, який представив вироби з глини. Це друга виставка з циклу «Світ твоїх захоплень», яку проводили в цьому закладі. Учасниками небуденної події стали представники творчої інтелігенції: письменники, поети, художники, майстри вишивки, витинанки, розпису по дереву; представники Баштанської міської ради, друзі, рідні Олександра та всі, кому небайдуже народне мистецтво. Крім відомих на Баштанщині народних митців, були й ті, хто тільки знайомиться або проявляє свій інтерес до подібного виду творчості. Зокрема, прийшли учні першого курсу Баштанського професійного ліцею з педагогами, яким випала прекрасна нагода познайомити своїх вихованців з не дуже розповсюдженою на Баштанщині мистецькою технікою. Кераміка – одне з найдревніших і не старіючих ремесел, але не кожному до снаги, а от Олександр Рябов зміг опанувати його.