Мої найкращі роки в журналістиці

Недаремно кажуть, що долі людські непередбачувані. З дитинства мріяла стати вчителем. І мрія моя здійснилася. Працювала вчителем початкових класів. Про журналістику навіть не задумувалася. Але доля вирішила кардинально змінити мою професію. 7 грудня 2000 року я вперше переступила поріг редакції районної газети «Голос Баштанщини». Розпочинала коректором. Спочатку здавалося, що не зможу. Але підтримка відповідального секретаря Віктора Михайловича Безручка, його поради й підказки не пройшли даремно. Віктор Михайлович вчив не лише відшукувати помилки, а й робити макети сторінок газети, ділився тонкощами підготовки номерів.

Тодішній редактор газети Валентина Леонідівна Свирса крім коректування давала доручення обробляти листи дописувачів районки, а згодом писати короткі інформації. Своїм досвідом ділилися й колеги: Галина Василівна Мельник та Лідія Володимирівна Авраменко. Рухатися вперед підштовхувала й бухгалтер Людмила Георгіївна Гребьонкіна, з якою сиділа в одному кабінеті і яка була першим оцінювачем моїх дописів. І так через рік я стала завідувачем відділу листів. Щоб стати справжнім журналістом, довелося вже в зрілому віці здобувати відповідну освіту. А потім спробувала себе й відповідальним секретарем, і завідувачем агропромислового відділу, і в.о. редактора.

Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №40 від 9 жовтня 2021 року

Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)!  

Майже 17 років щоранку поспішала до будівлі редакції районки, непримітного будинку «сорока святих», як його охрестили в народі, яка стала рідною. Це були незабутні роки в журналістиці: іноді непрості й одночасно цікаві. Щодня треба було бути у «формі», як наставляла Лідія Володимирівна, бо не знаєш куди й наскільки помандруєш цього дня.

А скільки цікавих і курйозних ситуацій було під час верстки газети, коли працювала разом то з Юрієм Гармашем, то з Олегом Макаровим, то з Альоною Зотовою. Із полегшенням і задоволенням видихали, коли черговий номер газети відправляли в друк.

Та найбільш цікавим у роботі в редакції були, звичайно, зустрічі з героями моїх публікацій. Із захопленням поринала у їхнє життя, переживала й раділа їхнім успіхам. Хоча не завжди радісними були їхні життєві історії. Та на їхньому прикладі вчилася знаходити вихід із тяжких життєвих ситуацій. Незабутніми були й репортажі про жнива, коли на «колесах» доводилося швидко подавати матеріал в газету. Чи рубрика «Один день у сільській раді», коли весь день перебуваєш у якомусь селі, спілкуєшся з багатьма його мешканцями, все пропускаєш через себе і ввечері ледве доходиш до домівки. Але було душевне задоволення, була гордість за жителів району. Були й не передбачувані випадки, коли дехто був не задоволений висвітленою подією й приходив на «розбірки». Але таке воно журналістське життя: є герої й антигерої публікацій. Кожен сприймає ту чи іншу ситуацію по-своєму, а ми, журналісти, констатували факти, передавали думки інших, ділилися своїми. І кожен мав право на власну думку.

П’ять років тому змінила місце роботи, хоча вона частково й пов’язана з журналістикою, працюю у відділі з питань ЗМІ та зв’язків з громадськістю міської ради, але це не те. Іноді жалкую за журналістськими буднями, хочеться знову сісти в машину й поїхати по селах, поспілкуватися із земляками, розповісти про їхні цікаві долі...

У ювілейний день народження «Голосу Баштанщини» хочу побажати вам, дорогі мої колеги і друзі, й надалі залишатися на передньому краї життя району, творчих успіхів, подальшого зростання читацької аудиторії, нових ідей, благополуччя й здійснення всіх мрій! А ще зичу кожному з вас міцного здоров’я, творчої наснаги й нових звершень у вашій відповідальній і почесній праці.

Олена ВИНОГРАДОВА