Вода – погодинно?

 На сторінках «Голосу Баштанщини» ми неодноразово порушували питання забезпечення населення Баштанки якісною питною водою, проте ніколи не йшлося про почасову подачу води. Останнім часом поширилися чутки й побоювання, що таке може статися, оскільки існує велика заборгованість людей за воду. Нині сума заборгованості дійсно складає 1 млн 300 тис. грн. Тож журналістка поцікавилась у керівника КП «Міськводоканал» Віктора КОТА чи може бути такий розвиток подій і що він думає з цього питання. 

Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)! 

Слабка стать – це не про тих жінок, які обрали професію поліцейського

   Жінка XXI століття намагається ні в чому не поступатися чоловікам та готова брати на себе будь-які обов’язки. Сьогодні вона не тільки любляча мати, добра господиня, турботлива дружина, але й справжній професіонал своєї справи. Тим більше, якщо ця справа стосується роботи в поліції.

  В органах внутрішніх справ України несуть службу чимало представниць прекрасної статі. Кожен п’ятий співробітник МВС – жінка. Аналогічна ситуація і в більшості країн світу.

  Напередодні Міжнародного дня жіночності та краси журналіст «Голосу Баштанщини» вирішила розповісти історію життя молодої жінки, прекрасної мами, справжнього фахівця – Анни Юріївни Климової (Пантелейчук), яка 14 років працює у Баштанському відділі поліції ГУ НП у Миколаївській області. Вона з дитинства мала бойовий характер та жагу до справедливості. Анна – сильна духом жінка, яка впевнено йде по життю. 

  «Слабка стать – це не про тих жінок, які обрали професію поліцейського на все життя», – переконана старший лейтенант поліції А. Ю. Климова.

Про чотири багатодітні родини, які живуть в одному селі

 Яка реальність одного з багатьох невеликих сіл Баштанщини ми розповідали на шпальтах районки в минулому номері. Нагадаємо, що з’ясувати подробиці життя його мешканців нам допомогли староста Єрмолівського старостинського округу Галина Балдич і депутат Привільненської сільської ради Микола Тесленко. Журналістка «Голосу Баштанщини» побувала в школі, дитячому садку, закладах культури, з великим задоволенням поспілкувалася з працівниками цих установ та іншими жителями села, які поділилися своїми роздумами й переживаннями. 

  У цій публікації, як і обіцяли, ми знову повернемось до с. Новоукраїнка. Розкажемо вам про кілька сімей, які там проживають і мають статус багатодітних, виховуючи трьох і більше дітей. Нагадаю, що таких родин у селі дванадцять. Моїми співрозмовницями були жінки, які розповіли як це мати велику сім’ю.

Ольга Рижкова: «Тут народилося й живе моє щастя» 

Я родом із сусідньої Єрмолівки, але за час проживання в Новоукраїнці полюбила це село, прикипіла душею, бо тут народилося й живе моє щастя – чоловік Сергій і троє дівчаток – старша п’ятнадцятирічна Марина, середня дванадцятирічна Оксана і найменша семирічна Ірина. 

Завжди хотіла мати велику сім’ю і коли виходила заміж, сказала чоловіку, що у нас буде троє дітей. Я сама з багатодітної родини, тому меншою сім’ю не уявляла. Він був не проти. Тепер дуже щасливий, що має таких донечок. 

Діти у нас хороші. Дівчатка бойові, енергійні, але Іринка перевершила всіх. Це – дитина-вітер. На місці не всидить ні хвилини, любить співати, танцювати, от тільки немає де використати цю енергію. Шкода, що у центрі нашої громади, у Привільному, нічого не робиться для розвитку дітей і молоді. Гарним прикладом є Баштанка. Одного разу в місті ми проходили повз БДЮТ і побачили через вікно як танцюють діти, їх тренує професійний хореограф. Як це здорово! Хотілося б, щоб і у наших дітей була можливість реалізувати себе. Адже талановитої молоді у нас достатньо. 

О. М. Роставецький: «Я і гадки не мав, що доведеться воювати»

 Наближається день, коли весь світ відзначатиме перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Кілька поколінь будували мирне життя, кохали, працювали, ростили дітей, мріяли і зовсім не очікували, що прихильники нинішньої кремлівської політики будуть пропагувати не мир і свободу, а війну, стверджуючи себе засобами залякування й погроз. Вони насмілюються заперечувати правомірність існування української держави та й української нації взагалі, насаджуючи світові свої висновки про власну «велич», а нашу меншовартість. 

На жаль, в Україні є ті, які виправдовують злочини путінської Росії, декому взагалі байдуже. Утім є українці, яким не однаково, бо вони прагнуть жити у самостійній вільній державі, де пануватиме мир і злагода, що мають будуватися на  любові і справедливості.

Ми повинні безперестанку дякувати воїнам, які ставали на захист правди у різні доленосні історичні періоди, зокрема у Другу світову і в нинішній час. Про одного з них – Олександра Миколайовича РОСТАВЕЦЬКОГО – наша історія. Це правдива розповідь про звичайного мирного українця, який і гадки не мав, що доведеться брати в руки зброю і захищати свою землю від агресора, яким стане сусідня держава.

Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)! 

Людмила Кульбацька: «Карате змінило моє життя»

 Всі ми хочемо бути благополучними, малюємо собі безхмарні перспективи, воліємо стабільності, успішності, визнання, хороших друзів, особистого сімейного щастя. Щасливчиком називають того, хто без особливих проблем і перепон досягає бажаного, його життя розмірене й спокійне. Однак дорога до щастя у кожного своя. Декому доводиться долати випробування, переживати розчарування, виборювати щастя великими зусиллями. Наша розповідь саме про таку жінку – Людмилу Олександрівну КУЛЬБАЦЬКУ, життєва дорога якої круто змінила свій напрям, поєднала зі спортом, що став сенсом її життя. 

Поезія Валентини Котовської

Валентина КОТОВСЬКА поєднує в собі талант, жіночність, чарівність, чуйність та неабияку відповідальність, адже займає посаду директора Явкинської ЗОШ. 

«Для мене поезія – це спосіб самовираження, не зовсім хобі, а місце в своїй голові, куди ти тікаєш від всіх переживань і де говориш наодинці з собою. Це спосіб сказати те, про що не наважишся в буденному житті говорити відверто. Це можливість подумати над зовнішнім оточенням і внутрішнім наповненням – іноді ці слова кричать, іноді ніжно шепочуть.

Для мене поезія завжди несе в собі емоцію, яка спонукає до написання. Зараз пишу не часто, але довго працюю над віршами. У моменти, коли щось не отримується, все «спираю» на відсутність натхнення. Хоча натхнення – питання доволі абстрактне. Не просто в кожного своє, це в кожну хвилину щось інше. Іноді мене надихає яскравість відчуттів, а деколи просто слово. Є одна річ, про котру вголос не говорять, але багато хто (і я в тому числі) бере просто гарний вираз, котрий створюється в процесі життя, і обплітає його чимось не менш вражаючим. 

Мені важливо писати, щоб не луснути від передозу думок, емоцій і бажання кричати, коли цього так хочеться. Для мене поезія – це моя власна реальність, мій світ...»

Пропонуємо для ознайомлення декілька віршів Валентини Котовської, які були опубліковані у збірках «Душа просить слова» та «Книжечка для племінниці».