Зорепадом летять роки

 Зустріч з однокласниками повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так дбайливо бережемо у пам’яті. І скільки б років не минуло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. А тим паче якщо такий поважний золотий ювілей – 55 років із дня закінчення школи.

Суботньої  липневої днини з усіх усюд з’їжджалися до м. Баштанка  колишні учні, випускники 10 класів 1966 року Баштанської середньої школи №1. Сльози, посмішки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство та безтурботна юність.

У той особливий, хвилюючий день на порозі рідної школи радо зустрілися десять однокласників –  Д.І. Чайка,  Л.І. Матвійчук, Л.П. Дубяга, М.Л. Єропунов, Г.І. Гончар, В.Б. Качур, О.Є. Костенко, М.Ю. Кушнір, В.І. Сичов, О.В. Желєзний. 

Перший ряд: О. Костенко, Л. Дубяга, Л. Матвійчук;

Другий ряд: Д. Чайка, В. Качур, М. Єропунов;

Третій ряд: О. Желєзний, В. Сичов, М. Кушнір

Випускники 1966-го... Це у школі вони були галасливою юрбою, а зараз всі вони поважні та дорослі люди. Зустрічаючись, вдивляючись в обличчя однокласників, прагнули побачити нові риси. Та ні, так, як було раніше: ті ж ямочки на щоках, та ж посмішка, та ж постава тільки трішки змужніла. Подумати тільки, понад півстоліття тому, ці сивочолі учні закінчили десятий клас Баштанської середньої школи  і пішли у світ широкий, кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не зать-марило радості зустрічі. Поз-літалися до рідного міста, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти, посумувати та зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, вдихнути і відчути запах рідного краю, своєї батьківщини. Їхнє найбільше багатство – досвід, знання, уміння, мудрість.

Після відвідин рідної школи, всі зібралися за святковим столом у затишному кафе. Через кілька хвилин поринули у дитинство і, ось: дорослі і поважні своїми літами люди перетворилися на гамірливих дітей. Це диво, яке робить спогади про школу із кожним з нас, незважаючи скільки років минуло після розлуки з нею.

За традицією на зустрічі випускників лунало багато спогадів і щирих розмов про вчителів, перше шкільне кохання, дружбу, симпатії, шкільний вальс і взагалі про все незабутнє.  Згадували й про те, як усім класом висаджували дерева на території Баштанки, що й по цей час буяють, й про те, як допомагали розбудовувати рідну школу...

Випускники 1966 року

Зустріч випускників через 20 років

– Наш «А» клас був веселим, дружним та активним. Ми із садочка разом. Завжди підтримували та допомагали один одному. Зустрічаємося кожні п’ять  років. Як швидко пролетіли п’ятдесят п’ять довгих років відтоді, коли ми, юні і щасливі хлоп’ята та дівчата, кружляли у останньому шкільному вальсі. Зустріч випускників пройшла чудово. Ми виплеснули зі свого серця, своєї душі усі емоції, весь позитив. Кожен із нас розповідав про себе, сім’ю, хто і чого досягнув у житті. Особливу увагу приділяли онукам та дітям. Ми вже не юні, молоді, як колись, але в душі у кожного з нас залишились спогади шкільних років. Нам було весело і приємно зустрітися всім разом. Шкода лише, що не всі змогли приїхати.

Я впевнений, що у кожного присутнього на зустрічі залишиться надовго в душі теплі спогади про такий чудовий вечір і вірю,  що наступна зустріч   подарує ще багато нових вражень. І на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне – бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, бо по-справжньому це можна зробити тільки із своїми однокласниками, – сказав Микола Кушнір.

– Ми перші випускники 10 класу Баштанської середньої школи №1, ми ті, хто жив у 20 столітті і по волі Божій живемо і в 21 столітті. Ми ті випускники, які з величезним багажем знань вступили на стежку дорослого життя, ми ті, хто вийшов переможцем у застосуванні своїх знань на благо і процвітання своєї країни і рідної Баштанки. Ми стали самодостатніми людьми, бабусями та дідусями.  Серед нас – медики, працівники культури, військові, інженери, спеціалісти народного господарства. Всіх нас об’єднує любов до рідної школи та міста. Наші батьки, а потім і ми, зробили величезний внесок у розвиток нашого міста й Баштанщини взагалі. Ми вдячні голові райвиконкому І. Матвійчуку, голові сільської ради району Ю. Кушніру за те, що вони своєю працею упорядкували Баштанку і район. Спасибі нашим батькам, за наше гідне життя, за нашу спокійну і мирну долю. 

Нам так не хотілося розлучатися! Роз’їжджаючись по домівках, везли з собою частинки дружнього шкільного сердечного тепла і наснагу до життя та плани про майбутні зустрічі, – розповіла Людмила Дубяга.

– Невблаганний час забирає у минуле усе нові і нові роки. І якщо у дитинстві вони плелись нескінченою чередою, а в молодості їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття. Більша частина  життя уже позаду і, на жаль, багатьох наших однокласників уже немає в живих, – сказав на зустрічі Микола Єропунов.

Теплими словами, із сумом і сльозами на очах, традиційно хвилиною мовчання вшанували випускники своїх однокласників, які відійшли у вічність,  але  у спогадах вони завжди живі... 

З великою шаною і низьким укліном згадали випускники 66-го року і своїх строгих, вимогливих, але справедливих вчителів: М.Я. Корольова (директор школи), А.І. Тріско (завуч школи), К.В. Копачову (класний керівник), Л.І. Ткачову, М.Ф. Соломського, З.К. Чигрин, С.М. Боровик, І.О. Палій, Н.І. Козіну, В.А. Турченяка. На жаль, всі вони відійшли у вічність.

 «Дякуємо вчителям за науку, яку й до цих пір пам’ятаємо і несемо у своїх серцях і вічна їм пам’ять», – із вдячністю говорили випускники.

«Дай Бог усім здоров’я та можливість ще зустрітись та відсвяткувати уже 60-річчя!» – з таким побажанням, у піднесеному настрої від зустрічі, випускники 1966 року розійшлись по домівках.

Юлія ДУБОГРІЙ