13 грудня 2021 р.

Лікарка, яка працює менше року, встигла завоювати авторитет і довіру

Сьогодні триває боротьба за медичних працівників, адже їх катастрофічно не вистачає. І не тільки в Баштанській лікарні. Кругом. По всій Україні. Причини різні: одна з них – еміграція за кордон. Тому керівники багатьох медзакладів  полегшено зітхають, коли до колективу вливаються нові спеціалісти.

«На зміну старшому досвідченому поколінню приходить не менш професійне молоде покоління лікарів. Ми пишаємося нашими перспективними спеціалістами, які проявили себе достойною зміною. Серед них лікарі – Дмитро Чорний (хірург, працює з 2014 року), Олександр Бабін (анестезіолог, 2015 р.), Євген Сумлінний (хірург, 2019 р.), Євген Чугай (рентгенолог, 2020 р.), Тамара Чугай (педіатр, 2019 р.), Яна Тріфан (педіатр, 2018 р.), Наталія Дибчинська (рентгенолог, 2016 р.), лікар-стажист Юлія Черненко (терапія, 2018 р.); лікарі-інтерни – Юлія Андрейчик (спеціальність педіатрія), Ольга Дрібниця (неврологія), Юрій Галущак (внутрішні хвороби), Крістіна Рижик (терапія).

У 2019 році у Баштанській лікарні розпочала свій трудовий шлях привітна, уважна й професійна лікар-офтальмолог Грета Влах. За час роботи вона заслужила довіру пацієнтів і авторитет серед колег. До неї на прийом приїжджають не тільки жителі Баштанщини, але й з Березнегуватського, Новобузького та Казанківського районів. Паралельно вона працює і в обласній офтальмологічній лікарні, досконало володіє багатьма навичками і вміннями. У перспективі, при наявності додаткового обладнання, лікарка зможе надавати більш широкий спектр допомоги нашим пацієнтам. 

Маємо надію, що Грета Іванівна, як і всі молоді спеціалісти, пов’яже свою подальшу професійну діяльність з Баштанкою, надовго залишившись працювати у нашій лікарні», – розповіла директорка КНП «Багатопрофільна лікарня Баш-танського району» Алла Барсегян.

Отже, наша публікація про молоду й перспективну лікарку-офтальмолога Грету Іванівну Влах.

Архівний відділ Баштанської РДА працює в нових умовах

У грудні в Україні відзначається «День працівників архівних установ». Це свято було встановлено 30 жовтня 1998 року Указом Президента України.

Реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства на території Баштанського району забезпечує архівний відділ Баштанської районної державної адміністрації, який після завершення реформи адміністративно-територіального устрою працює в нових умовах. 

Про це та інше «Голосу Баштанщини» детально розповіла начальник архівного відділу Людмила Олександрівна ЧОРНА.

На фото: Людмила Чорна, Олена Сапа, Іванна Гонта

– Людмило Олександрівно, розкажіть, будь ласка, скільки працівників сьогодні працює у архівному відділі Баштанської РДА?
– З 5 лютого 2021 року штат нараховує 9 працівників. Троє з них – у м. Баштанка, по двоє працюють у смт Березнегувате й Казанка і по одному працівнику – у містах Новий Буг і Снігурівка.
Це – начальник архівного відділу Людмила Чорна, головний спеціаліст Олена Сапа, провідний спеціаліст – головний бухгалтер Іванна Гонта (Баштанка), Марина Грицюк, Ольга Маленяк (Березнегувате), Алла Пашкова, Людмила Шаповалова (Казанка), Світлана Бортник (Новий Буг), Наталія Деркач (Снігурівка). Усі архівісти мають значний досвід роботи в архівній галузі.

Про осередок добра і милосердя

Щороку на початку грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. За даними Державної служби статистики станом на початок 2021 року в Україні проживає понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, майже 164 тисячі з них – діти. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Сьогодні вже вкотре хочеться розповісти про відділення денного перебування дітей з інвалідністю комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради». 

Найбільше мене вражають люди, які багато років працюють у відділенні, – вчитель-реабілітолог Ольга Степанова, соціальний педагог Дар’я Штефан, молодша медична сестра Віталіна Кручереску. Саме вони кожного дня опікуються, толерантно відносяться до діток із особливими потребами, дарують їм свою турботу та увагу, а малеча, у свою чергу, віддячує їм посмішками і новими маленькими досягненнями.

6 грудня 2021 р.

Скоро село залишиться без корів, про це спілкуємося з плющівцями

Поголів’я великої рогатої худоби у приватних сільських господарствах невпинно зменшується. Головна причина – висока вартість утримання. Нинішнього року додалася ще одна проблема не на користь господарникам – скудні пасовища. Все через недостатню вологість ґрунту. Де ж їй взятися, якщо зима була без снігу? Та й весна особливо не радувала дощами.

Журналіст районної газети побувала в одному з сіл Баштанщини, щоб на прикладах з життя з’ясувати наскільки критичною є ситуація з розведенням ВРХ у нашому районі та які головні причини її виникнення. Про все як є, без ніяких прикрас, розкажуть самі сільські жителі. Цього разу спілкуємося з плющівцями.

Історія шлюбу довжиною в 50 років

Стаючи на весільний рушник, кожна подружня пара сподівається прожити довге й щасливе життя. Але не всі здатні зберегти й пронести справжні почуття через роки. Тому золоте весілля сьогодні доволі рідкісна подія й виходить далеко за рамки сімейного свята. 

Журналісти “Голосу Баштанщини” вирішили розповісти усім про двох поважних роками, але завжди молодих душею жителів с. Лоцкине – Петра Петровича й Лідію Федорівну Калініченків, які 20 липня відзначатимуть 50 річницю спільного подружнього життя. Золоте весілля – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом життя.

Історія їхнього кохання неповторна й особлива, про яку неможливо розповісти на одній газетній шпальті. Проте намагатимусь переповісти про найголовніше, що випало на їхню долю. Вони не ідеалізують свої стосунки, розповідаючи, що у їхньому житті було всього, адже далеко не весь подружній шлях був вистелений пелюстками з троянд. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли прожити разом півстоліття. 

Зірки народжуються і в маленьких селах (історія однієї коронації)

Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва»  «допресували»  наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного». 

Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.

Анна Софіна (дів. Петренко) – колишня учениця Єрмолівської школи – 1 липня 2020 року отримала спеціальну відзнаку американського часопису «Час і події» м. Чикаго для української діаспори в рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Експертне журі відмітило неабиякий потенціал і свіжість поглядів у романі-антиутопії «Лавка продажу дітей», який підіймає тему торгівлі дітьми, відношення людей до дітонародження.

Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.


Спорт – це сила, краса та здоров’я

Про що можна говорити з учителем фізичної культури? Про все на світі! Особливо тоді, коли він любить дітей і свою роботу, трепетно ставиться до спорту, бо й сам колись був гравцем футбольної команди. Сергія Володимировича Безощука, вчителя фізкультури Добренської ЗОШ, цінують колеги і поважають учні.

Журналістка «Голосу Баштанщини» поспілкувалася з Сергієм Володимировичем про футбол у його житті, вчительство та про його мрії.

Я вибрала Долю собі сама…

Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас 
             зацвітають квіти.
Вчителько моя, 
             зоре світова…

Ці рядки вічної пісні про вчительку кожному малюють образ свого вчителя, найпершого, найкращого, того, хто залишив у серці слід, допоміг знайти себе, відростив крила для польоту.

Той, хто обирає професію вчителя, обирає стиль життя. І не кожному дано сили, мужності, таланту, терпіння залишатися в професії, бути вчителем, наставником не лише для учнів, а й для колег.

Це рядки улюбленої пісні Світлани Володимирівни Таранкової, директора Плющівської школи. І в цій пісні все її життя. І стежка, одна-єдина, якою вона ось уже 46 років іде до школи рано-вранці, і купка зошитів на столі, і суцвіття каштанів, і запах липи, і затінок горіхів, і зима, і літо, і весна, і осінь. Усе життя в одній-єдиній школі. А почалося все так.

Життя заново: історія жінки з Донбасу

 Шість років тому в Баштанку, як і в інші міста і села України, приїхали люди, які, покинувши свої домівки і все нажите, спішно виїхали з рідних місць і не знали, як у подальшому складеться їхня доля. Йдеться про вимушених переселенців з Криму і Донбасу. Сьогодні в Україні їх майже півтора мільйона. Хтось мав надію повернутися в рідні міста, а дехто придбав житло, влаштувався на роботу, заново побудував бізнес і не збирається повертатися до колишнього місця проживання. Багато людей і досі не розуміють що їх чекатиме завтра, адже на підконтрольній Україні території й дотепер не мають свого житла, де відчували б себе захищеними. 

Журналістка «Голосу Баштанщини» зустрілася з колишньою жителькою Донецької області, а тепер баштанчанкою – освіченою, розумною, творчою, працьовитою жінкою – Наталею Іванівною Рибаковою, яка, відповідаючи на запитання, повідала історію свого життя. Вона мала комфортну квартиру, улюблену роботу, але в її звичний ритм життя непрохано увірвалася війна, позбавивши оселі, роботи і спокою. Удвох з чоловіком вони вимушені були покинути рідну домівку. 

Незважаючи не пенсійний вік пані Наталя й досі продовжує свою активну трудову діяльність, бо по-іншому не може, адже треба виживати у цій непростій ситуації. Наша героїня розповіла де мешкала до війни, що довелося пережити, як прийняла її Баштанка. Поділилася своїми проблемами, почуттями й переживаннями.

Щаслива учительська доля корінної баштанчанки

Щоб по-справжньому зрозуміти, як живеться людям у тому чи іншому місці, кажуть, треба  серед сотень-тисяч виокремити тих, кого знаєш не один рік, без кого важко уявити не лише свята, а й будні. Щедра Баштанщина  знана  міністрами, режисерами, художниками, спортсменами, письменниками... У краєзнавчому музеї з гордістю розкажуть вам про почесних громадян, заслужених працівників, героїв... Але для нашого маленького містечка традиційно  не менш шанованими є ті, хто  чесну, добросовісну працю, якій присвятили роки життя, не вважають подвигом, а скоріше ДОЛЕЮ, щасливим вибором. І саме без них, наших рідних земляків, кого щодень зустрічаєш зранку, поспішаючи у справах, чиї очі завжди проводжають з теплом, з ким прагнеш спілкуватися, не уявляємо  голубки степової Баштанки.