Показ дописів із міткою пам'яті журналіста. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою пам'яті журналіста. Показати всі дописи

15 вересня 2021 р.

Помирала баба Оля…

 Баба Оля жила очікуванням. Очікуванням... смерті.

– Не лякайся, доню, – в хвилини, коли нестерпний біль на якусь часину відпускав зі своїх жорстоких лабет її маленьке, виболіле й висохле тіло, заспокоювала вона молоду сусідку по лікарняній палаті. – Це тобі ще і жити й жити, а мені, старій бабі, смерть не страшна. Слава Богу, віджила своє – 83 на носі.

Та Олена ніяк не могла змиритися ні з тим, що дні бабці вже лічені, ні з тим, що вона, така лагідна, балакуча, скоро має відійти в небуття.

А поговорити баба Оля любила. Чи то тому, що вдома, в чотирьох стінах, прикута хворобою до ліжка, старій не було з ким перекинутися словом, чи може, таким чином рятувалася від болю. Як мала дитина, раділа, коли знаходила потенційного слухача.

– Так, дівчата, перукарню відчинено. Ану, кому зробити моднячу зачіску? – насмішливо торкнулася рукою до свого геть білого, по-дитячому тонкого, як павутиння, волосся, яке саме зібрала в немічний хвостик. – А яка ж коса в мене була замолоду і як я, дурна, її проклинала.