У далекому 1962 році в селі Ярке Поле, поблизу Джанкоя, перед Святвечором батько родини Березюків обходив домівку, згадуючи Тернопільщину, звідки був родом. Здавалося, що відчув запах Дідуха, смак куті, короваю, почув чарівні побажання колядників... Ці традиції тут, у Криму, на той час особливо не сприймалися, але Зіновій Степанович свято вірив: українському роду нема переводу! Частенько сумував разом із дружиною Марією Іванівною, що довелося переїхати в теплий, морський і теж красивий, але такий несхожий на батьківський край! Кохання і робота пліч-о-пліч були для подружжя основою життя. Вони уміли радіти будням і цінувати те, що послав Господь.
Не дивно, що саме у Святвечір, коли час наповнений особливою, надпотужною силою, у родині Березюків «нова радість стала» – народилася дівчинка, наповнивши життя новими турботами, надіями, вірою і любов’ю. Різдвяні діти – оптимістичні, активні, життєборці. Ім’я обирати не треба: так велить звичай – це Наталки (дівчатка) чи Наталини (хлопчики). Тож друзі вітали батьків із народженням Наталії.
Наша колега Шостак (у дівоцтві Березюк) Наталія Зіновіївна народилася під щасливою зіркою у дружній сім’ї на радість людям і во славу Всевишнього. Вона поєднала в собі такі, на перший погляд, непоєднувані риси, як стійкість до життєвих проблем і вразливість від колючого погляду; непохитність при доведенні своєї точки зору і толерантність у спілкуванні; запальний характер серед друзів і холод, якщо поруч несправедливість; різкість до підлабузників і людинолюбство, якщо хтось потребує підтримки. Мабуть, це кримське сонце і море поєдналися з карпатськими віковічними смереками і горами, про які зі сльозами на очах розповідав тато. Безперечно, це і мудрі казки, коломийки, щедрівки Прикарпаття, переспівані мамою саме українською мовою в російськомовному середовищі Криму.
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №2 від 15 січня 2022 року.
Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини"!
Після переїзду в Баштанку Наталія стала ученицею середньої школи №1 і вирізнялася умінням говорити українською, співати серцем, мислити по-філософськи, як її предки. Як наслідок, по закінченню школи стала студенткою українського відділення філологічного факультету Миколаївського педагогічного інституту. До речі, таку ж професію обрала й сестра Наталії Зіновіївни, Людмила, яка працює вчителем-словесником у школі Баштанського району. Два соколи-сини, Шостак Вадим і Микола, теж альма-матір’ю називають Миколаївський педінститут!
Наталія Зіновіївна надзвичайно скромна людина, уміє бачити щастя в кожному моменті життя, тому сльозинки скупі, а радість гучна. Вона раз і назавжди визначилася: на цій Землі вічними залишаються ШКОЛА, РОДИНА, ДРУЗІ. І в цьому трикутнику – її і Віра, і Надія, і Любов.
Майже 40 років педагогічного стажу – свідчення тому! А починалося все в Кашперо-Миколаївській школі, куди мала направлення. Згадує, як на першу в житті учителя педраду в село добиралася... пішки! Автобус привіз до Привільного, а далі – шукай вихід. І Наталія його легко знай-шла: скільки там іти до Кашперівки – всього 5 км, це ж двічі на гору і стільки ж з гори! А там плавні, річечка, прохолода... Сумувати? Ні за що, краще співати! І так ладно все вийшло у неї: то «Несе Галя воду», то «Ти ж мене підманула», то «Їхав козак за Дунай»... і вже село на видноколі. Коли в кабінет директора зайшла, мимоволі відчула на собі привітні погляди колег, бо була красива, молода, рішуча, засмагла під сонцем, обвіяна степом! Такою і пам’ятають Наталку в селі, де працювала три роки вчителем, залюбки виступала в хорі сільського Будинку культури, брала участь у виставах; тут і долю свою зустріла; звідси і залишила любов до дітей, повагу до батьків вихованців.
Мріяла все ж таки працювати в стінах рідної школи. У Баштанці вчителювали однокурсниці Крамаренко Ольга і Юрик Оля, а Наталя Зіновіївна отримала місце в садочку «Теремок», де під керівництвом Величко Г.Х. пізнавала душі найменших діточок, мріючи про власних. Хрещеною мамою вважає Кравченко Л.Д., яка, маючи філологічну освіту, працювала вчителем початкових класів і порекомендувала директору школи №1 взяти Шостак Н.З. на місце вчителя української мови та літератури, щоб самій залишитися в молодшій школі. Так все й сталося, про що випускниця ЗОШ №1, учитель цієї ж школи, протягом 34 років жодного разу не пошкодувала!
Наталія Зіновіївна живе з вірою в серці, відкрито до інших, як книга життя, і в тій відкритості – загадковість. Її мудрість у тому, що дає дітям надію бути щасливими за будь-яких обставин, тому поряд з нею дітки з обмеженими можливостями посміхаються; на милицях, але хочуть бути серед дітей; не все розуміють, але люблять батьків, рідну землю і себе в цьому світі! Це Ваша, Наталіє Зіновіївно, мудрість передається учням, що на землі існують такі цінності:
– хліб, щоб народ був сильний,
– жінка, щоб не обривалася нитка життя,
– книга, щоб не втрачався зв’язок поколінь,
– школа, щоб поважною була людина.
Перші випускники, яких Ви пам’ятаєте й любите: Дуб’яга Світлана, Шнякін Вадим, Шевченко Слава, Застрожнов Максим та інші – науку цю гордо несуть, дякуючи вчителю. І не випадково саме віра, надія, любов допомогли Вам перемогти у професійному конкурсі «Учитель року-1993», що проходив у районі.
Ви й своїм синам, яких чекали довгих 10 материнських років, мудро говорили, що правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися. Брати Вадим і Микола йдуть своєю дорогою, але з любов’ю їдуть до матері і з вдячністю до сестер-наставників школи Надії Анатоліївни Шваб та Катерини Анатоліївни Новосад. Тому хай щастя й гордість окриляють Вас, колего, й надалі, бо щаслива мати – свята жінка!
Шановна Наталіє Зіновіївно! Цьогоріч у Вас красивий ювілей – 60. Усі роки поруч були друзі, які від спілкування з Вами брали енергію переможця і мудрість філософа. Були вихованці, які бачили у Вас наставника й порадника. Були ті, хто підтримував, розумів, вірив. Тож нехай і надалі Господь посилає Вам довгі літа, ласку і тепло.
Зі святом! Із новою радістю від Віри, Надії, Любові.
Немає коментарів:
Дописати коментар