Крізь терни до зірок

 «Основною відмінністю між пересічною людиною і воїном є те,

що воїн усе сприймає як виклик, тоді як пересічна людина

вважає або благословенням, або прокляттям». 

(Карлос Кастанеда «Колеcо часу»)

Упродовж багатовікової історії світу людство завжди на своєму шляху до розвитку стикалося із проблемами, переш-кодами. Коли соціум сприймає такі речі як виклик, не шукає винних, закономірностей, тоді воно неодмінно ступає на стежину всеохопного прогресу. Так само і наша держава, протягом свого довготривалого й тернистого історичного шляху стикалася із безліччю обставин, що приносили багато змін. Дивлячись крізь призму років, можна спостерігати злети й падіння нашого народу, які в результаті вивели його на новий рівень – незалежний. І от уже тридцять років українці мають право гордо називати себе так. 

Варто пам’ятати, що творцем історії країни та рушієм його прогресу, беззаперечно є люди – у єдності й одноосібно. Успіх нинішнього державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний досвід, усвідомити помилки й прийняти нові виклики. Кожен громадянин нашої країни – гвинтик у державницькому механізмі. І від нього залежить: чи так і залишатися пасивним у своєму функціонуванні, чи зайняти проактивну позицію й рухатись уперед до змін.

Безперечно, однією із провідних ланок у формуванні національної ідеї, позитивного вектору руху країни є сфера освіти на усіх її рівнях. І дуже відрадно, що у галузі професійно-технічного навчання є значні зрушення та зміни. Прикладом цього може слугувати діяльність Андріївського ПТУ №42.

Історія цього навчального закладу сягає корінням ще далеко до часів здобуття незалежності нашою державою. Освітня траєкторія училища упродовж усього періоду існування спрямована на виховання нового покоління багатопрофільних фахівців – аграріїв, кухарів, водіїв, швачок. І навіть тоді, коли суспільство охоплюють різноаспектні виклики, колектив училища сміливо й свідомо їх приймає і так само впевнено крокує до реалізації своєї мети.

Від чого ж залежить успіх команди училища? Безперечно, від грамотної моделі управління й самого керівника. Юрій Іванович Бенюх, директор ПТУ №42, депутат міської ради, впродовж усієї своєї професійної діяльності свідомо й впевнено курсував до великої мети. Уродженець цього краю, свій шлях він починав у стінах училища. Спочатку учнем, згодом майстром виробничого навчання, нині – керівником закладу. Нині ж він піклується про добробут і благополуччя Баштанщини уже й поза межа-ми селища. Здебільшого люди прагнуть покинути свою малу батьківщину у пошуках кращого майбуття. У випадку з Юрієм Івановичем нестримне бажання зробити свій край успішним завдяки вихованню молодих поколінь фахівців побороло типові запити амбіційних людей. І от уже багато років він працює на благо училища, селища Андріївки, Баштанщини, України.

Перш за все, це здійснюється завдяки злагодженій роботі команди ПТУ №42 та розумному керівництву Ю.І. Бенюха. Якісна реалізація освітніх програм закладу, можливість проходження практики, орієнтація на запити стейкхолдерів, конкурентноспроможні й кваліфіковані випускники – це ті здобутки, якими можна пишатися. У чому ж секрет? У гнучкості й мобільності керівника та колективу, їх проактивній позиції, умінню адаптуватись до змін і нових тенденцій у суспільстві. Це результат плідної роботи, як особистої, так і командної. 

На прикладі професійно-технічного училища №42 можна спостерігати мінімодель розвит-ку країни: крок за кроком, поступово, проте наполегливо приймати виклики сучасності й не відступати від поставленої мети. 

Ірина Єфімовська, 

викладач  ПТУ №42

Опубліковано у "Віснику Баштанської територіальної громади", що вийшов у "Голосі Баштанщини" №33 від 21 серпня 2021 року

Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити 

"Голос Баштанщини" (за цим лінком)! 

Професійно-технічне училище №42 було створено 1 серпня 1972 року як сільське середнє професійно-технічне училище №12 по підготовці кадрів для сільського господарства, відповідно до пропозицій місцевих органів державної виконавчої влади, згідно наказу Державного комітету профтехосвіти при Раді Міністрів УРСР, наказу Миколаївського управління профтехосвіти. А з 1985 р. у зв’язку з реорганізацією училищ, сільське середнє професійно-технічне училище №12 було перейменоване у середнє професійно-технічне училище №42 Міністерства освіти і науки України.

ПТУ №42 уже понад 40 років, а навчальному закладу, на базі якого сворено училище — понад 100 років. Це один з найстаріших учбових закладів Баштанського району, а навіть і Миколаївської області. Має багату історію. На межі ХІХ-ХХ ст. на півдні України  у єврейських колоніях, де проживало 27.6 тис. чоловік, успішно розвивалося землеробство. Вони обробляли 60.5 тис. десятин землі (52.8% всього землеробства Росії). Тому південь України був найбільш значним районом єврейського землеробства в Росії. Такі масштаби сільськогосподарського виробництва потребували від євреїв-селян дотримуватися високої культури господарювання, для чого були необхідні кадри грамотних землеробців.

На чолі Петербурзького комітету Єврейського колонізаційного об’єднання стояв відомий банкір барон Г.О.Гінзбург, за його ініціативою у ряді місць єврейського землеробства були засновані сільськогосподарські школи і ферми, у їх числі в Херсонському уїзді Херсонської губернії поблизу єврейської колонії Ново-Полтавка був створений навчальний заклад. Він разом з банкірами Вавельбергом та І.М.Бродським пожертвували на будівництво цієї школи 25 тис. рублів. Утримування школи виконувалось за рахунок колоній і доходів від ферми при школі. Мета навчального закладу: 1) підготовка зразкових господарів; 2) поширення корисних знань між колоністами, забезпечення їх сітенним та живим інвентарем, поліпшення породистості тварин.

Будівництво школи розпочалося весною 1901 року і завершилося восени 1902 року під керівництвом архітектора Квінта. Він використав проект будівництва Херсонської Таптуд-Тори. Тому 2-поверхова велика будівля з елементом псевдороманського стилю має незвичний облік для сільської місцевості. Його включено в Звід пам’ятників архітектури історії України.Об’єкт є першою будівлею першого в Миколаївській області національного єврейського навчального сільськогосподарського закладу. Він має архітектурну цінність як зразок псевдороманського стилю, споруджений в модернізованих  формах еклектики.

2 вересня 1901 року був затверджений Статут Ново-Повополтавської сільськогосподарської школи. В ньому сказано, що школа «має метою розповсюдження серед населення єврейських колоній Херсонського двіроведення, переважно шляхом практичних занять основних пізнань по сільському господарству взагалі і частково по садівництву, городництву, виноградарству і шовківництву, а також по ремеслах: столярному, кузнецькому, шорному у застосуванні до виготовлення нових та ремонту старих сільськогосподарських знарядь, машин, збруї».

Колоністи з нетерпінням чекали відкриття школи. В жовтні 1902 року пройшов конкурс 48-ми молодих людей не тільки із колоній Херсонської губернії, а і Єкатеринославської губернії, Бесарабії. Було відібрано 24 учня для 1-го класу. Врочисте відкриття школи відбулося 5 листопада 1902 року.

Школа була розрахована на 60 учнів із терміном навчання і пансіонатом в 3 роки, при цьому третій рік використовувася виключно для практичних робіт у полі та на фермах. Міністерство виділило 300 десятин родючих земель, на яких велося зразкове полеводство зернових і технічних культур, садівництво, виноградарство, лісонасадження; діяли молочна ферма і стайня для робочого скоту. Учні забезпечувались безкоштовним харчуванням.

Навколо школи виникло невелике серце, в якому жив обслуговуючий персонал. Разом з учнями школи, населення селища склало у 1911 році 139 чоловік. В той час управляючим школи був вчений агроном З.Н.Брунін, його помічником — С.Х.Любарський, викладачами — М.М.Годлевський і Л.А.Штейнберг.

Починаючи з 1905 року щорічно 20 випускників школи, які пройшли 3-річне теоретичне та практичне навчання, поверталися в рідні колонії. Але рідко хто з них ставав зразковим господарем або влаштовувався по найму як спеціаліст. Це відбувалося в основному із-за малоземелля, економічних і правових умов в колоніях. Разом з тим, одержана добра загальна освіта дозволяла їм працювати службовцями в колоніях і містах.

В 1918-1921 роках школа не діяла, була пограбована та зруйнована. Після ремонтних робіт в 1922-1924 роках тут розмістився Ново-Полтавський єврейський сільськогосподарський технікум. В 1926-1927 роках в ньому нараховувалося 74 учня колоністів і нових переселенців євреїв-землеробців. У зразковому господарстві технікуму на 500 десятинах землі вирощували чистосортне насіння сільськогосподарських  культур. Діяла молочнотоварна ферма племінного худоби (30 корів і 40 голів молодняку) та племенний розсадник англійських свиней, які належали Агро-Диройнту. Велика увага надавалася виноградарству, для чого у 1926 році закупили у Франції 2 тисячі філоксеро-стійких саджанців.

В 1928-1930 роках в зв’язку з виниклою необхідністю колгоспів у кадрах з вищою освітою технікум був реформований у Єврейський сільськогосподарський інститут з агрономічним і зооветеринарним факультетом. Але інститут проіснував недовго. В 1935 році його ліквідували, а студентів перевели в Одеський сільськогосподарський інститут. Таким чином, на Україні перестала існувати підготовка  спеціалістів сільського господарства з вищою освітою на єврейській мові. За ініціативою маршала С.Будьоного в приміщеннях і на полях єврейського інституту розмістили створений Ново-Полтавський зоотехнічний технікум коневодства союзно-республіканського значення. Під час Великої Вітчизняної війни на території технікуму проходили жорстокі бої. В учбовому корпусі при звільненні розміщувався шпиталь. У центрі навчального закладу знаходиться братська могила бійців, що загинули при звільненні. Серед них 20-річна медсестра Вайнруб Серафима, родичі якої проживають в м. Одесі і довгий час підтримували зв’язки з пошуковою групою учнів сьогоднішнього ПТУ-42.

В 1944 році було створено зоотехнічний ветеринарний технікум. А з 1972 року в селищі розміщується професійно-технічне училище №42.

Всю територію сучасного ПТУ № 42 пропонується зробити охоронною зоною цієї пам’ятки та віднести до земель історико-культурного призначення.