«І гадки не мала, що буду працювати продавцем»

Щорічно в останню неділю липня відзначають професійне свято працівники торгівлі. У нашому місті функціонує понад 90 магазинів, що пропонують різноманітний крам на будь-який смак. А от скільки людей трудиться у цій сфері, складно сказати. Практично кожен із нас є споживачем товарів і послуг, які пропонують нам ввічливі торговці. Вони завжди готові нам допомогти, відповісти на запитання, підказати, надати компетентні поради. А чи легко бути продавцем? Журналістка ГБ з’ясовувала це, поспілкувавшись з продавчинею баштанського магазину «Абсолют» Мариною Анісімовою, яка 20 років тому й гадки не мала, що буде працювати в торгівлі. А тепер щоранку з гарним настроєм поспішає на роботу, аби з приємною посмішкою на вустах зустрічати кожного споживача послуг. Пані Марині це дуже добре вдається, адже їй не треба надягати маску ввічливості, бо дружелюбність, доброзичливість і привітність – якості, якими ця жінка наділена від природи. Про це говорять багато покупців, які весь час користуються послугами магазину, де працює Марина сьогодні і де працювала раніше. 

Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)! 

Хорошої думки про свого працівника і власниця магазину Вікторія Гусєва:

«Я дуже задоволена знайомством з пані Мариною. Це дуже приємна, відповідальна, працьовита жінка. Як роботодавець я маю тільки найкращі відгуки про неї, а також про її доньку Тетяну, яка теж працює у моєму магазині. Вони обидві відкриті, добродушні, уважні до покупців. Роботу продавця легкою не назвеш, бо це і фізична праця, коли багато часу проводиш на ногах, і емоційне навантаження. Люди приходять різні, у кожного свій характер і треба попри все обслуговувати кожного так, щоб йому ще раз захотілося прийти до цього магазину».

Однак все ж кортіло дізнатися чим наша героїня займалась раніше і яка стежина привела М. Анісімову в торгівлю. 

– Не можу сказати, що я мріяла стати продавцем. Так розпорядилась доля, – пояснила жінка. 

Вона розповіла, що народилася й виросла у с. Мар’янівка. Після закінчення школи вступила до Баштанського ПТУ №9, де навчалася на кравчиню. Там познайомилася з другокурсником Віталієм, з яким згодом одружилися. Отримавши диплом, працювала в ательє з пошиття одягу, але недовго, до декретної відпустки, бо ж чекали народження донечки Тетяни, яка стала сенсом життя подружжя. 

Було важко, адже свого житла не мали, тому деякий час проживали у бабусі з дідусем у селі. Це вже потім від ПТУ, де працював чоловік, йому дали квартиру, у якій прожили 15 років. Згодом купили хатину. 

– Чоловік мав золоті руки. За що не брався, все у нього виходило як слід. Міг і збудувати, і плитку покласти, поштукатурити, сантехніку встановити, опалення тощо. Навіть картину намалювати. Тож сам перебудував хатину, зробив ремонти. Подекуди допомагали й друзі. Він ніколи не сидів на місці. Сьогодні все змінилося. У 2017 році Віталій потрапив у ДТП. Сильно постраждав. Усіма силами боролися за його життя. Після аварії чоловік потребував відновлення усіх життєдіяльних функцій організму, а значить посиленої уваги й опіки. Він сам не міг абсолютно нічого робити. Треба було весь час бути біля нього. Не знаю чи вистачило б у мене сил все це пережити, якби не друзі, знайомі, просто добрі люди. Завдяки їхньої моральної, фінансової підтримки я змогла витримати всі важкі моменти і врятувати чоловіка. 

Взагалі мені дуже таланить на хороших людей, де б я не працювала. Приємно згадувати колектив дошкільного закладу «Теремок», де я трудилася 13 років, завідувача Ганну Величко, прекрасним була керівником. Дуже вдячна Людмилі Ревві за десятирічну роботу у «Каштані». Шкода, що магазин тоді закрився. 

Наразі вже чотири роки працюю у магазині Вікторії Гусєвої. Робота подобається, головне, що вона є і ти маєш копійчину на прожиття, бо ж сподіватися немає на кого, тільки на власні сили, – розповіла Марина Анісімова.

З теплотою згадує про співпрацю з Мариною і колишній її роботодавець Людмила Ревва: «Марину я знаю з того часу, коли ми працювали у дитячому садку «Теремок», тоді я вчителювала, а вона куховарила. Згодом я покинула цю роботу і зайнялась торгівлею. Коли залишилась без своїх напарниць у магазині, зовсім випадково зустрілася з Мариною, яка саме шукала роботу. Я їй запропонувала працювати зі мною, вона погодилась. Згодом  до нашого маленького колективу приєдналася ще одна жінка. Працювали ми дуже дружно, розуміли одна одну, підтримували, та по-іншому й не могло бути, адже Марина дуже чудова жінка. Достатньо зазирнути в її очі, щоб зрозуміти наскільки це добра і світла людина, хоча життя прожила не надто солодке. У неї є унікальна властивість бачити у будь-якій людині хороше. Її коронне слово «рибочка» змушувало танути серця багатьох покупців, які також прихильно ставились до неї, відповідаючи взаємністю. Загалом ті 10 років, які ми пропрацювали разом, залишили найкращі спогади. Ми й зараз телефонуємо одна одній, спілкуємось, адже стали мов сестри». 

Якби важко не було пані Марині, вона ніколи цього не показує, залишаючи усі проб-леми поза роботою. А люди трапляються різні, розповідає продавчиня, іноді демонструють роздратованість, проявляють злість. У такому разі треба мати велике терпіння. Проте за всю свою торгівельну діяльність ніколи не давала волю негативним емоціям, з повагою ставилася до покупців. 

– Найголовніше для продавця – чесність, дружелюбність і ввічливість, а вміння розуміти людей, швидко орієнтуватися який необхідно запропонувати товар приходить з досвідом. Велике значення в роботі має й те, в якому колективі працюєш. Мені в цьому сенсі завжди таланило. Колеги траплялися порядні, надійні. І сьогодні я працюю з хорошими людьми. У нашій справі важливе місце посідає довіра. Ми ніколи не підводимо одна одну, не хитруємо, все у нас по-людськи навіть в елементарних речах. Наприклад, перш ніж з’їсти якусь цукерку, зважуєш її і записуєш на свій рахунок, тому й непорозумінь ніяких немає. 

Загалом, якби важко не було, але робота мені подобається, це постійне спілкування з людьми, обмін приємними взаємностями, адже більше людей хороших, розуміючих. Ти даруєш їм увагу і вони відповідають тобі тим же. Тоді забуваєш про всі негаразди, десь і сили беруться.  

Тож, як і кожна людина сьогодні, мрію, щоб завжди була робота, аби не хвилюватися де взяти копійку на хліб і до хліба, бо ж піклуюся не тільки про себе, але й підтримую чоловіка, який сьогодні, якби сильно цього не хотів, не може працювати, – пояснює Марина Анісімова.

Шановні пані Марино та працівники торгівлі Баштанщини!

Редакція районної газети вітає вас з вашим професійним святом! Бажаємо вам легкої роботи, сумлінних клієнтів, професійних колег. І щоб кожен день приносив лише добро, тепло і задоволення! Нехай ваша праця приносить людям радість, а у відповідь ви завжди отримували тільки подяки і радісні посмішки!

Любов КУРОЧКІНА

Опубліковано у "Голосі Баштанщини" від 24 липня №30