У переддень відзначення Дня незалежності на сільському стадіоні в с. Новопавлівка відбулося справжнє свято, присвячене пам’яті сільської футбольної команди, що стала чемпіоном УРСР в 1940 році. На свято завітали перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Шевченко, голова районної ради Михайло Бенюх, голова обласної федерації футболу, член виконкому федерації футболу України Микола Єропунов, директор СТОВ «Світоч» Дмитро Чикина, директор Новопавлівської ЗОШ Василь Чертов. Були також запрошені діти, батьки яких грали в футбол і стали чемпіонами України в 1940 році. Зібралося на стадіоні чимало мешканців села
– Відстань у 70 років відділяє нас від тієї славної історичної події, коли в далекому 1940 році футбольна команда колишнього колгоспу імені Андре Марті виграла кубок першості України серед сільських команд, – розпочала дійство сільський голова С. В. Березовська. – Відійшли у вічність ті, хто вписав в історію нашого села золоту сторінку. Стерлися з пам’яті деталі того шляху, яким йшли наші земляки до перемоги.
Тож новопавлівці й гості свята зробили екскурс в історію новопавлівського футболу, який провела ведуча.
10 лютого 1941 року було підписано наказ №13 Миколаївського обласного спорткомітету «Про підсумки футбольного сезону по Миколаївській області за 1940 рік», в якому, зокрема, зазначалося: «Взявши участь у розіграші кубка УРСР з футболу в 1940 році, футбольна команда колгоспу ім. Андре Марті Новопавлівської сільської ради Баштанського району зайняла І місце, вигравши кубок УРСР з футболу серед сільських спортсменів».
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" 4 вересня 2010 року №89.
Так, футбол у Новопавлівці любили. «Завезли» його у село брати Матоушеки з Одеси ще у 20-ті роки. Справжніх футбольних м’ячів не було, задовольнялись саморобними. Але футбол став улюбленою грою і дітей, і дорослих. Змагалися куток з кутком, вулиця з вулицею. Найкращі, вигравши першість області, поїхали до Києва у 1940 році. Повіз їх туди інспектор обласного комітету у справах фізкультури і спорту Андрій Терещенко, який був призначений начальником Новопавлівської футбольної команди на республіканських змаганнях.
До складу команди увій-шли такі гравці: Гудимов Йосип Герасимович, Донченко Іван Порфирович, Гусєв Анатолій Олександрович, Гудимов Ларіон Герасимович, Гудимов Антон Герасимович, Непомнящий Іван Антонович, Гавриленко Григорій Григорович, Буданов Михайло Полікарпович, Кучеренко Олександр Леонтійович, Маркитан Мефодій Тихонович, Кирюхін Михайло Іванович, Короєв Олексій Семенович, Чайка Василь Михайлович, Петренко Василь Сидорович.
Організаторам свята пощастило відшукати спогади футбольних чемпіонів Йосипа Гудимова та Івана Донченка. Ось що вони розповіли:
«Футбол прийшов у село в 1927 році. Уже в 1928 році в селі було організовано дві команди. Стадіоном служили вулиці, городи чи пустирі. Поле розмічали грудками. Перша і друга команди вже виїздили в сусідні села. Для виїзду наймали гарбу (тоді ще були одноосібні господарства). Футбол полюбився всім сільчанам. У вихідний день в центрі села були всі – від старого до малого. Грала музика, співали дівчата. А щодо футболу, то він тривав з ранку і до пізнього вечора.
У 1936-1937 роках змагання вже проводилися під керівництвом районного відділу фізичної культури. За межі району не виходили. В самій Баштанці була сильна команда, яку очолював М. Кирюхін. Сильні команди були й у Новогеоргіївці, Пісках, Явкине, Христофорівці.
У 1938-1939 рр. наша команда включилася в обласні змагання. Два рази наші футболісти грали в Одесі, у Вознесенську, Великій Олександрівці, кілька разів – у Миколаєві. І хоч не зазнали жодної поразки, на республіканські змагання потрапили лише в жовтні 1940 року.
Успіху нашої команди, перш за все, сприяло те, що в період з 1935 по 1940 рр. склад команди практично не змінювався. Гравці грали з високою майстерністю. Команда мала гарну форму (і не одну), за нею була закріплена спеціальна машина, хоч в господарстві на той час їх було лише три. На всі змагання з нами їздили найбільш завзяті болільники, музики.
Пам’ятаю, як нас проводжали в жовтні 1940 року в Київ. Проводжаючі їхали машинами, велосипедами, кіньми. Не обійшлося й без прикрощів. За кілька днів до нашого від’їзду приїхали тренери, які зробили деяку перестановку серед гравців. І в результаті ми програли перший матч з командою Харкова. Були сльози розчарування й суперечки. Порадившись, вирішили грати по-старому, а тренерам просто порадили не втручатися.
Другий матч був з футбольною командою Житомира, який ми виграли з рахунком 3:0. На користь новопавлівців завершилися й матчі з командами Запоріжжя й Києва.
Таким чином, після першого туру ми і харків’яни набрали по 6 очок. За рішенням республіканської Ради футболу довелося грати з двома командами – харків’ян і киян. Перший матч виграли з рахунком 3:0. Перемога над киянами далася нам нелегко. Але матч закінчився з рахунком 2:1.
Душею команди на полі був Йосип Гудимов. Сміливо й спритно захищав ворота Анатолій Гусєв.
Новопавлівці знали свої можливості, вірили в свої сили, а головне – бажали перемоги. І вони зробили, здавалось би, неможливе. І це, незважаючи на те, що їх залякували, намагалися підкупити (вночі до готелю приходили представники команди супротивника), їх нещадно били по ногах, травмували. Та наші земляки були налаштовані на перемогу. Тож виявили і силу волі, і незламний дух, і кмітливість, і справжній бійцівський характер. Побачили, що у супротивників на бутсах шипи високі і за ніч наростили свої так, що коли вийшли наступного дня на поле, то грали так, що земля з-під їх ніг летіла аж на трибуни. Уболівальники нарекли наших футболістів «сільськими буйволами».
Ще довго пам’ятали й такий факт: у команді киян був надто сильний і небезпечний гравець. Доручили тоді захиснику Івану Донченку «нейтралізувати» його. Все перепробував Іван Порфирович, усякі методи і прийоми: і притримував, і (чого гріха таїти) по ногах бив… Нічого не діяло. І тоді зважився Іван піти на таран, сильно вдарив противника головою. видалили його тоді з ігрового поля, але й футболіст той більше не грав.
Переможний гол у вирішальній грі за 7 хв. до фінального свистка забив Йосип Гудимов. Та й як він міг не забити той гол, коли поруч грали ще два рідні брати, високі, кремезні, як на підбір – Антон та Іларіон. Ворота захищав легендарний голкіпер Анатолій Гусєв, поряд – Мефодій Маркитан, Григорій Гавриленко та інші футбольні побратими, які виклалися «на повну» для перемоги. За підсумками цієї гри команда була нагороджена кубком.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, всі учасники команди, серед яких четверо уже воювали у білофінській війні, з честю виконали свій обов’язок, захищаючи Батьківщину від ворога. Багатьом не судилося повернутися в рідне село. Їх імена золотом засяяли на монументах братських могил далеко від рідної землі. Це – брати Антон та Іларіон Гудимови. В концтаборі загинув Михайло Буданов. Дійшов до Берліна і розписався на рейхстагу Іван Непомнящий. Багато з них померли у повоєнний час від хвороб і ран. Ніхто із учасників команди не дожив до сьогоднішнього свята. Їх пам’ять вшанували хвилиною мовчання.
І в післявоєнні роки, незважаючи на тяжкі часи, футбол в селі не втратив своїх традицій.
У 50-60-их роках наша футбольна команда неодноразово завойовувала районні кубки та приз районної газети «Шляхом Леніна», в 1959 році – обласний кубок на приз газети «Південна правда».
Славні футбольні традиції продовжували наступні покоління односельчан. У селі пам’ятають прекрасну гру братів Заворотнюків, Миколи Міненка, Володимира Тесленка, Миколи та Івана Фесенків, Володимира та Миколи Кучеренків, Івана та Василя Домарацьких, Валентина Гудимова.
У 1970 році футбольна команда новопавлівців виграла кубок районної газети «Шляхом Леніна» і носила почесне звання найсильнішої команди району.
У складі сьогоднішньої команди грає онук Івана Порфировича Донченка – Сергій Донченко, правнук Олексія Семеновича Короєва – Владислав Завицький.
Щиро вітали новопавлівців із відродженням пам’яті про героїчних земляків М. Л. Єропунов і С. Д. Шевченко.
після урочистої частини відбувся матч з футболу між новопавлівцями і ветеранами футболу з Баштанки. У запеклій боротьбі перемогу отримали досвідчені спортсмени з райцентру. Матч закінчився з рахунком 2:1 на користь баштанців.
М. Л. Єропунов вручив переможцям медалі, а М. П. Бенюх – кубок, присвячений пам’яті футбольної команди чемпіонів УРСР 1940 року, господарям поля, як стимул для перемог. С. В. Березовська від імені сільської ради обом командам вручила Дипломи за участь у змаганнях. Крім цього, М. Л. Єропунов подарував футбольний м’яч футболістам Новопавлівки та футбольні м’ячі – місцевій школі. Сільська рада теж подарувала два м’ячі юним футболістам.
По завершенню гри всі перейшли до сільського будинку культури, де за святковим столом відзначили цю подію, вшанували пам’ять про земляків-футболістів чемпіонів 1940 року, а також вирішили щороку напередодні Дня незалежності проводити змагання з футболу серед сільських футбольних команд. Тож всі любителі цієї гри мають можливість взяти участь у даному турнірі.
Завершилось свято народними гуляннями з шурпою і шашликами, які тривали майже до ранку.
А допомогли сільській раді організувати це свято спонсори. В першу чергу, хочу висловити подяку синам чемпіона А. О. Гусєва – Леоніду та Олександру. За кошти Леоніда Анатолійовича ми придбали спортивну форму для гравців, футбольні м’ячі, медалі, кубок. А Олександр Анатолійович допоміг накрити святковий стіл. Щирі слова подяки також директору СТОВ «Світоч» Д. В. Чикині та приватному підприємцю В. Ф. Сотнікову, які теж допомогли в організації свята. На слова подяки заслуговує і вчитель В. М. Доценко, яка допомогла систематизувати зібраний матеріал про наших футболістів-чемпіонів. Велике спасибі за музичне оформлення свята Володимиру та Ользі Крамаренкам з Баштанки, за організацію виносної торгівлі – приватним підприємцям Валерію Сотникову та Ользі Лобановій.
Так, футбол у Новопавлівці любили. «Завезли» його у село брати Матоушеки з Одеси ще у 20-ті роки. Справжніх футбольних м’ячів не було, задовольнялись саморобними. Але футбол став улюбленою грою і дітей, і дорослих. Змагалися куток з кутком, вулиця з вулицею. Найкращі, вигравши першість області, поїхали до Києва у 1940 році. Повіз їх туди інспектор обласного комітету у справах фізкультури і спорту Андрій Терещенко, який був призначений начальником Новопавлівської футбольної команди на республіканських змаганнях.
До складу команди увій-шли такі гравці: Гудимов Йосип Герасимович, Донченко Іван Порфирович, Гусєв Анатолій Олександрович, Гудимов Ларіон Герасимович, Гудимов Антон Герасимович, Непомнящий Іван Антонович, Гавриленко Григорій Григорович, Буданов Михайло Полікарпович, Кучеренко Олександр Леонтійович, Маркитан Мефодій Тихонович, Кирюхін Михайло Іванович, Короєв Олексій Семенович, Чайка Василь Михайлович, Петренко Василь Сидорович.
Організаторам свята пощастило відшукати спогади футбольних чемпіонів Йосипа Гудимова та Івана Донченка. Ось що вони розповіли:
«Футбол прийшов у село в 1927 році. Уже в 1928 році в селі було організовано дві команди. Стадіоном служили вулиці, городи чи пустирі. Поле розмічали грудками. Перша і друга команди вже виїздили в сусідні села. Для виїзду наймали гарбу (тоді ще були одноосібні господарства). Футбол полюбився всім сільчанам. У вихідний день в центрі села були всі – від старого до малого. Грала музика, співали дівчата. А щодо футболу, то він тривав з ранку і до пізнього вечора.
У 1936-1937 роках змагання вже проводилися під керівництвом районного відділу фізичної культури. За межі району не виходили. В самій Баштанці була сильна команда, яку очолював М. Кирюхін. Сильні команди були й у Новогеоргіївці, Пісках, Явкине, Христофорівці.
У 1938-1939 рр. наша команда включилася в обласні змагання. Два рази наші футболісти грали в Одесі, у Вознесенську, Великій Олександрівці, кілька разів – у Миколаєві. І хоч не зазнали жодної поразки, на республіканські змагання потрапили лише в жовтні 1940 року.
Успіху нашої команди, перш за все, сприяло те, що в період з 1935 по 1940 рр. склад команди практично не змінювався. Гравці грали з високою майстерністю. Команда мала гарну форму (і не одну), за нею була закріплена спеціальна машина, хоч в господарстві на той час їх було лише три. На всі змагання з нами їздили найбільш завзяті болільники, музики.
Пам’ятаю, як нас проводжали в жовтні 1940 року в Київ. Проводжаючі їхали машинами, велосипедами, кіньми. Не обійшлося й без прикрощів. За кілька днів до нашого від’їзду приїхали тренери, які зробили деяку перестановку серед гравців. І в результаті ми програли перший матч з командою Харкова. Були сльози розчарування й суперечки. Порадившись, вирішили грати по-старому, а тренерам просто порадили не втручатися.
Другий матч був з футбольною командою Житомира, який ми виграли з рахунком 3:0. На користь новопавлівців завершилися й матчі з командами Запоріжжя й Києва.
Таким чином, після першого туру ми і харків’яни набрали по 6 очок. За рішенням республіканської Ради футболу довелося грати з двома командами – харків’ян і киян. Перший матч виграли з рахунком 3:0. Перемога над киянами далася нам нелегко. Але матч закінчився з рахунком 2:1.
Душею команди на полі був Йосип Гудимов. Сміливо й спритно захищав ворота Анатолій Гусєв.
Новопавлівці знали свої можливості, вірили в свої сили, а головне – бажали перемоги. І вони зробили, здавалось би, неможливе. І це, незважаючи на те, що їх залякували, намагалися підкупити (вночі до готелю приходили представники команди супротивника), їх нещадно били по ногах, травмували. Та наші земляки були налаштовані на перемогу. Тож виявили і силу волі, і незламний дух, і кмітливість, і справжній бійцівський характер. Побачили, що у супротивників на бутсах шипи високі і за ніч наростили свої так, що коли вийшли наступного дня на поле, то грали так, що земля з-під їх ніг летіла аж на трибуни. Уболівальники нарекли наших футболістів «сільськими буйволами».
Ще довго пам’ятали й такий факт: у команді киян був надто сильний і небезпечний гравець. Доручили тоді захиснику Івану Донченку «нейтралізувати» його. Все перепробував Іван Порфирович, усякі методи і прийоми: і притримував, і (чого гріха таїти) по ногах бив… Нічого не діяло. І тоді зважився Іван піти на таран, сильно вдарив противника головою. видалили його тоді з ігрового поля, але й футболіст той більше не грав.
Переможний гол у вирішальній грі за 7 хв. до фінального свистка забив Йосип Гудимов. Та й як він міг не забити той гол, коли поруч грали ще два рідні брати, високі, кремезні, як на підбір – Антон та Іларіон. Ворота захищав легендарний голкіпер Анатолій Гусєв, поряд – Мефодій Маркитан, Григорій Гавриленко та інші футбольні побратими, які виклалися «на повну» для перемоги. За підсумками цієї гри команда була нагороджена кубком.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, всі учасники команди, серед яких четверо уже воювали у білофінській війні, з честю виконали свій обов’язок, захищаючи Батьківщину від ворога. Багатьом не судилося повернутися в рідне село. Їх імена золотом засяяли на монументах братських могил далеко від рідної землі. Це – брати Антон та Іларіон Гудимови. В концтаборі загинув Михайло Буданов. Дійшов до Берліна і розписався на рейхстагу Іван Непомнящий. Багато з них померли у повоєнний час від хвороб і ран. Ніхто із учасників команди не дожив до сьогоднішнього свята. Їх пам’ять вшанували хвилиною мовчання.
І в післявоєнні роки, незважаючи на тяжкі часи, футбол в селі не втратив своїх традицій.
У 50-60-их роках наша футбольна команда неодноразово завойовувала районні кубки та приз районної газети «Шляхом Леніна», в 1959 році – обласний кубок на приз газети «Південна правда».
Славні футбольні традиції продовжували наступні покоління односельчан. У селі пам’ятають прекрасну гру братів Заворотнюків, Миколи Міненка, Володимира Тесленка, Миколи та Івана Фесенків, Володимира та Миколи Кучеренків, Івана та Василя Домарацьких, Валентина Гудимова.
У 1970 році футбольна команда новопавлівців виграла кубок районної газети «Шляхом Леніна» і носила почесне звання найсильнішої команди району.
У складі сьогоднішньої команди грає онук Івана Порфировича Донченка – Сергій Донченко, правнук Олексія Семеновича Короєва – Владислав Завицький.
Щиро вітали новопавлівців із відродженням пам’яті про героїчних земляків М. Л. Єропунов і С. Д. Шевченко.
після урочистої частини відбувся матч з футболу між новопавлівцями і ветеранами футболу з Баштанки. У запеклій боротьбі перемогу отримали досвідчені спортсмени з райцентру. Матч закінчився з рахунком 2:1 на користь баштанців.
М. Л. Єропунов вручив переможцям медалі, а М. П. Бенюх – кубок, присвячений пам’яті футбольної команди чемпіонів УРСР 1940 року, господарям поля, як стимул для перемог. С. В. Березовська від імені сільської ради обом командам вручила Дипломи за участь у змаганнях. Крім цього, М. Л. Єропунов подарував футбольний м’яч футболістам Новопавлівки та футбольні м’ячі – місцевій школі. Сільська рада теж подарувала два м’ячі юним футболістам.
По завершенню гри всі перейшли до сільського будинку культури, де за святковим столом відзначили цю подію, вшанували пам’ять про земляків-футболістів чемпіонів 1940 року, а також вирішили щороку напередодні Дня незалежності проводити змагання з футболу серед сільських футбольних команд. Тож всі любителі цієї гри мають можливість взяти участь у даному турнірі.
Завершилось свято народними гуляннями з шурпою і шашликами, які тривали майже до ранку.
А допомогли сільській раді організувати це свято спонсори. В першу чергу, хочу висловити подяку синам чемпіона А. О. Гусєва – Леоніду та Олександру. За кошти Леоніда Анатолійовича ми придбали спортивну форму для гравців, футбольні м’ячі, медалі, кубок. А Олександр Анатолійович допоміг накрити святковий стіл. Щирі слова подяки також директору СТОВ «Світоч» Д. В. Чикині та приватному підприємцю В. Ф. Сотнікову, які теж допомогли в організації свята. На слова подяки заслуговує і вчитель В. М. Доценко, яка допомогла систематизувати зібраний матеріал про наших футболістів-чемпіонів. Велике спасибі за музичне оформлення свята Володимиру та Ользі Крамаренкам з Баштанки, за організацію виносної торгівлі – приватним підприємцям Валерію Сотникову та Ользі Лобановій.
* * *
24 серпня і в с. Зелений Клин відбулися народні гуляння, присвячені Дню незалежності. Велику допомогу в організації свята надала староста села, депутат Новопавлівської сільської ради Людмила Домарацька. Зеленоклинці завжди активні, згуртовані, дружні, “легкі на підйом”. Тому свято вдалося на славу!
Світлана БЕРЕЗОВСЬКА,
Новопавлівський сільський голова
Новопавлівський сільський голова
Немає коментарів:
Дописати коментар