На зустріч з талановитим майстром слова прийшли люди не байдужі до істинної поезії, адже справжнє мистецтво об’єднує. Воно розмовляє на мові, близькій і зрозумілій кожному – говорить про вірність і кохання, щастя й горе, смуток і радість. Відкритий, добродушний, прекрасний оповідач, познайомивши з книгою, вкотре підкорив присутніх своїм талантом і щирістю, наділивши учасників заходу величезним емоційним зарядом.
Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)!
Зустріч з поетом пройшла у форматі відкритої, дружньої бесіди. Автор читав свої вірші й відповідав на численні запитання, зацікавлювався думками соратників по перу, просто цінителів поезії та отримував насолоду від пісень, написаних на його вірші у виконанні його дружини Наталії Шведової, вокального ансамблю «Гранд акорд», та вокального гурту Баштанського МБК у складі Рити Попель, Галини Мухіної та Ярослава Ментинського.
Нагадаємо, що Василь Шведов – неодноразовий лауреат авторського конкурсу художньої творчості «Перлини Півдня» за номінацією «Поезія». У 2015 році вийшла друком його перша поетична збірка «Легенди днів давно минулих…». У 2017 році вий-шла друга збірка поезій Василя Шведова під назвою «Переліт». У 2020 році побачила світ третя його збірка «Срібні роси».
Ось що написано у анотації до книги: «Вірші з-під пера цього автора це витончено, ніжно передані людські почуття, що так уміло й неповторно змальовує поет, який своїми рядками викликає хвилі емоцій від спогадів, мрій і бажань читача.
Володимир Шведов володіє не тільки словом, як інструментом творчості, а й талантом художника, тому сам ілюструє власні твори.
Збірка «Срібні роси» знайде читачів серед різних поколінь, бо його лірика, це, крім усього, любов до багатющої української мови, яка з-під його пера звучить так, наче співається піснею. Його твори – це вияв патріотизму, що неодмінно відчує кожен, хто прочитає книгу».
Ця книга – поетична скарбничка не тільки для дорослих, але й для дітей, які із задоволенням слухатимуть невеликі віршики, загадки-відгадки, віршовані казочки, лічилки. Все це наповнене щирою любов’ю, добром і ніжністю.
Пропонуємо познайомитися з віршованими творами земляка для дорослих і для дітей.
Любов КУРОЧКІНА
№13 від 3 квітня 2021 року
* * *
То не зорі вранці
в травах засвітились,
То слова казкові,
що вночі наснились.
Роси полохливі
десь всю ніч літали,
А на ранок сріблом
на листя упали.
Вийде тепле сонце,
ніжно приголубить
І теплом гарячим
красу вашу згубить.
Роси, мої роси, в оболонці слова –
Ніжна вашу сутність,
вразлива основа.
Хто вас приголубить,
хто з листа нап’ється,
Хто змахне недбало,
з іскор насміється.
Та немає суму й радості немає,
Слово в чистих росах
парою світає.
Присвята вихованкам гурту «Фантазія» БДЮТ
(керівник Ірина Польщина)
Вам Божий дар у нагороду,
Немов небесний самосій,
Любить людей, любить природу
У щирій творчості своїй.
Кому даровано багато,
Той щедрим буде у житті,
І на шляху своїм крилатім
Розсипе перли золоті.
Не підведе той шлях ніколи,
Він наш здобуток і взірець.
У нім найвища ваша школа –
Палітра, пензлик, олівець.
Ми віримо, що дні летючі
Таланти ваші не зітруть.
Зернятка творчості родючі
Добірним колосом зростуть.
Присвята художниці Ірині Латарії
Цей дивний розпис на тканині –
Очам відрада і душі,
Мов літній ранок у долині,
Де сяють роси в спориші.
Тканини ткані в фарби вбрані
Таємним змістом проросли,
І як проміння сонця ранні,
У думи світло понесли.
І, знову сни давно – колишні,
Ті, що розтали в далині,
Коли цвіли красуні-вишні,
З картин запалюють вогні.
Притихла зала виставкова,
Сіяє всміхнена тканина –
Визнання мить летить святкова
Для Вас, Латарія Ірина.
Казки
Нема казок почутих і забутих,
Вони живуть в душі своїм життям
Тихенько з вікон
ставнями закутих
Нема, нема та й плачуть каяттям.
Вітри гудуть, вітрам би дати ради,
Та й стукають у вікна навмання.
І просяться впустити христа ради,
Старі казки вітаються щодня.
Приходять і кладуть
бальзам на ранки,
Під ковдрою зігріються в теплі.
Слова казок,
мов музика шарманки,
Мов ніжні квіти в росах на землі.
Нехай та казка вже давно забута,
Стара, як світ, як зморщене чоло.
Вітрами бита, льодом скута,
Але така, якої зроду не було.
Замучили нас радіо і теле,
Та й інтернет
опух весь від новин,
І день і ніч все телебене, меле,
І між людьми вбиває гострий клин.
А ми давним-давно уже не діти
І все ми знаємо з ефірних слів,
Та хочеться щовечора радіти
Казкам, що вітер на ніч заповів.
Розцвіла калина
Розцвіла калина білим помелом.
Піднімались хмари темні за селом.
Та калина снилась та пахла весною,
На світанні вкрилась
росою рясною.
Як заграли сурми, сурми золоті,
Козаченьки встали – душі молоді.
Заспівали пісню, пішли по долині,
Заблищали слізки на білій калині.
Гей, куди ідете, козаченьки милі,
Корогви над вами,
немов темні хвилі.
Пломеніє жаром, жаром небокрай –
То вогнем палає
наш козацький край.
За горою з бою грім
гримів бідою,
А по річці квіти пливли за водою.
Пелюстки калини з рідної долини
Понесло водою – білою сльозою.
Течуть по долині тихо води сині.
Облетіли квіти –
гроно красні нині.
Заховались громи у чорні хороми,
Не всі козаченьки
вернулись додому.
Заховались громи,
як вогонь у комин,
Виходило сонце
величне, мов спомин.
Шарманка
Ця дивна сцена на міськім пероні,
Де блиснуть сльози
зустрічей, прощань,
Стояв старий з шарманкою
в поклоні
Анахронізмом милих споминань.
Крутив її повільно, діловито,
Підспівував у бороду мотив.
І зрідка поглядом
сумним, відкрито
Пісень відвічну тугу в душі лив.
А кругом нього люди позбирались,
Ті хто чекав і мав ще вільний час,
І кожному в тій музиці вчувались
Минуле і майбутнє водночас.
Стоїть старий
в куточку непорушно,
Мелодію легку, неначе пух,
Скрипить стара шарманка
простодушно,
Чарує людям душечку і слух.
Ви скажете: «Такого не буває,
В мобільний час,
комп’ютерний зв’язок…»
Та хочеться нам чути, як лунає
Шарманки доброї
забутий голосок.
В шарманці музика
подібна плачу,
Минуле подає нам голоси.
А потяг вже збирає
люд на вдачу,
Благослови Всевишній їх, спаси!
Смуток
Прилетів до веселої хати
Тихий смуток з далеких країв,
Покружляв він,
мов вітер крилатий,
Тай на ганку спочити присів.
Вийшла я та й спіткнулась
на ганку,
Зачепившись об смуток лихий,
І здалося мені спозаранку –
Все не так і весь світ не такий.
Ходжу я, мов опущена в воду,
І шукаю в своєму дворі,
Де приткнула я радість і вроду,
Під порогом, чи в стрісі вгорі.
На порозі ти став, посміхнуся,
Смуток вдарив ногою, як м’яч,
Полетів. За воротами чувся
Його тихий і жалібний плач.
Посміхнулася я цій картині,
І все стало на місце своє.
З цього дня, як здавен і до нині,
Радість чистими дзвонами б’є.
У різнобарв’ї золотому
Там десь далеко між горами
Маленька річка ще тече,
Зміліла, стомлена літами
Горі сховалась за плече.
Це місце враз знімає втому,
Його згубити не дано –
У різнобарв’ї золотому
Дитинства ткане полотно.
Село маленьке вже втомилось
Від різних свят і лихоліть,
Водою чистою умилось
З ріки мілкої мимохіть.
А над рікою, тихо млою,
Іще літають журавлі,
А очі, сповнені сльозою,
Чатують води на землі.
Село марніє, як та річка,
Куди подівся шум і гам,
Стоїть тополя, як та свічка,
І щось нашіптує вітрам.
Котилось сонечко за гору,
Ріка ще пломенем цвіла,
І було солодко в ту пору –
На зустріч ніч тихенько йшла.
Поезія для дітей і про дітей
Про смаки і вподобання
По кусочку паляниці,
Манну кашу, полуниці,
Смакоту таку-сяку
Дали дітям в дитсадку.
У худенького Андрійка
Ще не займана тарілка,
А в товстенького Сергійка
Вже дочитана сторінка.
Майстер він на все село –
Каші ніби й не було.
Та худий Андрій змикитив,
Ті тарілки поміняв.
А Сергійко не помітив
І його кашицю вм’яв.
В полуничній тій оливі
Каша зникла на ура.
Вихователі щасливі
І щаслива дітвора.
Лічилка
Ми під дощиком гуляли
І краплинки рахували.
Перша падала краплинка,
Нею бавилась Маринка.
Друга вмила Петруся
І стекла, немов з гуся.
Третя Каті на спідничку,
А четверта у криничку.
П’ята впала в чуб Степану,
Шоста цьомкнула Світлану,
Сьома Петрику на ніс,
Восьму вітер десь поніс,
А дев’ята в руки Вові,
А десяту – квачик ловить!
Хитрий математик
Дід в онука запитав:
– Скільки пальців на руках
Ти у себе маєш?
По одному їх згинай,
Відповідь узнаєш.
Онук довго рахував.
То згинав, то розгинав,
Шепотів про себе…
Потім голосно сказав:
– Стільки, скільки й в тебе.
Сніг, сніжок
Падав з неба сніг, сніжок.
Петрик з нього пиріжок
Рученятами зліпив
І одразу його з’їв.
І здалось йому, що мало,
Ще зліпив і з’їв, як сало.
А тепер лежить у ліжку,
Їсть пігулки, як горішки,
В руку кашляє тихенько,
Погуляти б ще раденький.
Сестрички
Гуляли дві сестрички,
Підбігли до кринички,
Заглянули туди.
А там, мов полунички,
На дзеркалі водички
З глибокої кринички
Такі ж ще дві сестрички
З’явились на воді.
Аукнули сестрички,
У відповідь з кринички
Аукнули і ті.
Сміялися сестриці
Над тими, хто в криниці,
А звідти із водиці
Їм корчили мордиці
Такі ж ще дві сестриці.
Вірші-загадки
По дві кульки на припоні,
Червоні та пишні,
У зеленій густій кроні
Дозрівають /вишні/.
* * *
Ноги, як тополі,
Високі та голі.
Шия, як драбина,
Дзьоб – на пів аршина.
Ходить по болоту –
Шукає голоту.
З виду ніби капля –
Довгонога /чапля/.
* * *
У дощаній загороді
Сиві дами на городі
Розмістилися в рядки,
Закутались у хустки.
І сидять вони віднині,
Щоб зимою в комірчині
Не була у діжці пустка,
А була смачна /капуста/.
Немає коментарів:
Дописати коментар