Щодня, понад сорок років звичним шляхом поспішає на роботу жінка, яка не уявляє себе без свого улюбленого ремесла. Це – Алевтина Володимирівна СЕМЕЛІТ – відома й поважна в місті людина, бо її знають не тільки як вчителя музики, колишнього директора Баштанської дитячої музичної школи, але й як депутата трьох скликань Баштанської районної і міської рад.
Маючи задатки лідера, жінка завжди вела активний спосіб життя, була в курсі всіх життєво необхідних подій, у своєму оточенні мала розумних,
цікавих і талановитих людей за що дуже вдячна долі. Проте найбільшим щастям вважає любиму роботу, якій присвятила все своє життя і по виході на пенсію не полишає вчителювати й досі.
Спілкуючись з Алевтиною Володимирівною, цікаво було дізнатися про подробиці життя та як у цій жінці зародилася любов до музики. Разом з нею ми зазирнули за лаштунки її минулого, про яке мені, як журналісту, кортіло дізнатися побільше, адже знаю, що доля таких жінок варта того, щоб про них написати цілу книгу.
Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)!
Алевтина Семеліт народилася у Первомайську, проживала й закінчила школу у Миколаєві. Саме у шкільні роки відбулося її перше й серйозне знайомство з музикою. Обдаровану дівчинку помітили й вона стала учасницею шкільного духового оркестру. Грала на трубі. Шкільний ансамбль був дуже популярним у місті, діти брали участь у багатьох не тільки шкільних, але й міських урочистостях. Це були початкові, але дуже важливі кроки до серйозних занять музикою в подальшому.
Після закінчення школи дівчина влаштувалася працювати на Миколаївську швейну фабрику ім. С. М. Кірова, де певний час працювала швачкою. Оцінивши лідерські здібності Алевтини, її гостре почуття справедливості, сумлінній працівниці невдовзі запропонували очолити молодіжну бригаду. За відмінні успіхи в роботі дівчину навіть командирували на зліт передовиків виробництва.
Однією з найкращих сторінок життя є участь у заводському духовому оркестрі, де грала на трубі-баритоні. Музика знову заполонила її життя і серце – репетиції, виступи, жоден урочистий парад у місті не обходився без їхнього оркестру. Ці всі життєві події, знайомства з унікальними людьми були не випадковими, адже весь час підводили дівчину до виваженого рішення, що змінило її життя. Прислухавшись до поради диригента духового оркестру, який працював викладачем Миколаївського музичного училища, у 1975 році вона стала студенткою цього мистецького закладу.
Чотири роки навчання і 27-річна дівчина, яка отримала диплом з відзнакою, мала намір стати вчителем музики. Алевтина планувала працювати у сучасній Новоодеській музичній школі, але не судилося, тепер вона про це й не жалкує, бо всім серцем прикипіла до Баштанки.
– Директор музичного училища неначе наврочив, сказавши мені: «Поїдеш у Баштанську музичну школу викладати, там станеш директором». Я була дуже пригнічена, коли вперше побачила Баштанську ДМШ, що нагадувала радше звичайну хатину, аніж навчальний мистецький заклад. Після знайомства зі школою, їдучи в Кривий Ріг в гості до мами, я довго не могла заспокоїтись, усю дорогу проплакала, – згадує про свої перші враження пані Алевтина.
У 1979 році дипломований спеціаліст переступила поріг школи як учитель, розпочавши свою педагогічну кар’єру. І дійсно, як і пророкував їй директор музучилища, через два роки вона обійняла посаду завуча школи, а у 1985 році грамотного й перспективного фахівця призначили директором.
– Життя у школі вирувало на повну, у багатьох селах району були філії, навчалося понад 250 дітей. У штаті нараховувалось 25 вчителів. Тож було над чим працювати, перш за все – поліпшувати матеріально-технічну базу, бо ситуація з наявністю необхідних інструментів була плачевною. Отже, помалу почали її оновлювати: придбали кілька баянів, сучасний акордеон, гітари, фортеп’яно, меблі.
Мріяли й про покращення умов праці та навчання, адже приміщення опалювалось вугіллям і дровами й потребувало ремонту. Були періоди, коли вчителі самі заготовляли дрова, складували їх. За сприяння колишнього голови РДА Володимира Артеменка, у школі встановили газове опалення. Це радісний для нас усіх момент.
Коли була директором, весь час хотіла осучаснити школу. У цьому мені допоміг Іван Рубський. За його підтримки були виділені бюджетні кошти на ремонт актової зали, коридорів, вбиральні, на покращення зовнішнього виду будівлі тощо. Дуже вдячна йому за це, адже школа набула нового більш привабливого вигляду, от тільки не вистачило коштів на ремонт класів, – ділиться спогадами педагог.
Про щоб я не запитала у Алевтини Володимирівни, у нашій розмові ми знову поверталися до школи. І це не дивно, адже цьогоріч виповниться 42 роки її трудової діяльності у стінах цього закладу, що став для неї другою домівкою.
– Найкращі моменти мого життя – робота в школі, з дітьми, педагогічним колективом. Я безмежно вдячна вчителям, батькам, адже коли була директором завжди відчувала їхню підтримку. Ми були партнерами, глобальні питання вирішували разом. У 2011 році я склала свої повноваження і передала кермо управління молодому енергійному педагогу Олександру Сушицькому, достойній зміні, – продовжувала розповідь жінка.
Є ще одне вподобання в житті пані Алевтини – фотографія. Завдяки цьому, школа може похвалитися історією успіху, закарбованою у світлинах. Адже на всіх визначних подіях музичного закладу Алевтина Володимирівна завжди із своїм невід’ємним атрибутом – фотоапаратом. Захоплюватися фотографією почала з дитинства. У 14 років у неї вже був перший плівковий фотоапарат. Вона сама фотографувала, проявляла плівки, робила якісні світлини. Сьогодні вона також володіє усіма сучасними технічними засобами і вдало використовує у своїй роботі.
Найкраща нагорода для вчителя, коли її випускники вступають до мистецьких закладів. Алевтина Володимирівна з радістю розповідала про досягнення своїх теперішніх і колишніх учнів, серед яких семеро вступили до музичного училища, двоє закінчили консерваторію. Один з учнів – Олександр Вінницький – працював у музичній школі вчителем, а нині є керівником народного духового оркестру Баштанського МБК.
– У тому, що я пов’язав своє життя з музикою, завдячую учительці високого класу Алевтині Семеліт, яка навчала мене грі на трубі. Я з великим задоволенням відвідував її уроки, бо всерйоз захопився цим інструментом. Вона була вимогливою, привчала нас до дисципліни, не любила, коли запізнювались, за потреби була строгою і водночас огортала нас увагою, опікою, раділа нашим успіхам. Закладений нею фундамент любові до духових інструментів був основою у виборі мною професії, – поділився Олександр Вінницький.
Високої думки про колегу й викладачі ДМШ.
– Алевтина Володимирівна має чудові лідерські здібності. Обіймаючи посаду директора вміла згуртувати колектив, у разі потреби відстояти, підтримати. Ніколи не пасувала й не пасує перед труднощами, керуючись життєвим принципом: «Усе буде добре», адже вважає, що з будь-якої ситуації є вихід. За вагомі досягнення у роботі має багато грамот і подяк. Вона є людиною слова, якщо пообіцяє, то обов’язково зробить, цього ж вимагає й від інших. Наша колега – людина скромна, про себе голосно заявляти не любить. Але не помітити її добрі наміри й справи, яких у неї багато, неможливо, – говорить викладач Лариса Шулюк.
– Алевтина Володимирівна – чудовий наставник, має великий багаж знань і досвіду, бо ж працювала на посаді директора протягом 26 років, тож її підтримка й посильна участь у вирішенні різноманітних питань школи безцінні. Я вдячний моїй старшій колезі за співпрацю, доречні поради, за її товариськість, доброзичливість.
Вона прекрасний педагог, володіє грою на багатьох інструментах, серед яких валторн, труба, саксофон, сопілка, ксилофон. Дуже відповідально ставиться до викладання уроків, застосовуючи новітні методи і форми. У неї є чому повчитися. Її учні показують гарні результати на конкурсах різного рівня. Нещодавно ми всі вітали наймолодшого з них – Романа Федченка – з перемогою в декількох онлайн-конкурсах, – розповів директор ДМШ Олександр Сушицький.
Колеги кажуть, що з Алевтиною Володимирівною дуже приємно співпрацювати, адже вона зігріває своєю щирою любов’ю, добродушністю і надихає ентузіазмом усіх, хто знаходиться поряд.
Для пані Алевтини професія й життя нероздільні. Вважає себе щасливою людиною, бо переконана, що найкраща справа у житті – учити дітей музиці та відчувати цей красивий світ мистецтва серцем.
Любов КУРОЧКІНА
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №9 від 6 березня 2021 року
Немає коментарів:
Дописати коментар