У минулому році у «Голосі Баштанщини» надруковано статтю про 100-річчя привільненського футболу, котре із розмахом відзначали у селі Привільне – був і пам’ятний матч на стадіоні, що за селом, і урочисто-святкове дійство, що проводили у місцевому Будинку культури, і традиційні шурпа та частування усіх гравців: ветеранів і тих, які нині грають у сільський футбол. Дехто з футболістів із райцентру по-доброму заздрив спортсменам з села, адже футбол у Баш-танці має також чималі здобутки, а от уваги, як у Привільному, на той час влада не приділила – карантинні обмеження...
Трохи пролити світло на цей історичний футбольний матч погодився Іван Іванович Бутенко, який проживає у Баштанці.
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №31 від 7 серпня 2021 року
Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)!
– Народився я 8 листопада 1941 року у селі Привільне. У 13 років розпочав грати у футбол за колгоспну команду, потім – за юнацьку збірну. Команда дорослих гравців була перспективною і успішно брала участь у змаганнях на рівні району та області, – розпочав розмову Іван Бутенко. – Я мав гарну фізичну форму: у десятому класі на спартакіаді стометрівку пробігав за 12 секунд, випереджав мене лише мій товариш, Олександр Каленіченко (11,7).
Грати у футбол нас ніхто не вчив. Навіть такого поняття, як футбольна школа не було. Ми грали, бо було цікаво і престижно. Спочатку грав нападником, через декілька років – у захисті.
У 1958 році мене взяли у Баштанську футбольну команду.
Не раз після змагань доводилося «прогулятися» пішки з Баштанки до Привільного. А одного разу – із Володимирівки, що на Новобужжі, за 70 кілометрів від мого села. Прийшов додому, перевдягнувся – і в колгосп, жнивувати. Були часи... Іноді батько не дозволяв грати, бо ж треба було на світанку йти у поле. Але хто ж може втримати молодість!
Часто футболісти їздили на матчі не у спеціально обладнаному автомобілі для перевезення людей (за автобус мови не було), а на вантажівці, де змість лавок – трохи соломи, для «амортизації» (сміється). Зараз таким «комфортом» міських гравців не заманити – автобус їм треба, гроші кожному на відрядні. А нам, до речі, за щастя було, як на усю команду виділяли хоча б 50 карбованців. З часом бухгалтер «підказала» голові колгоспу як економити на команді – почали за одну поїздку на усіх видавати лише 12 карбованців.
Часто чув між суперниками розмову щодо моєї швидкості під час гри. Подекуди їхнє невдоволення зашкалювало, казали: «Бутенко був далеко від м’яча і ось за мить вже мчить з ним до воротаря, щоб створити небезпечну ситуацію або одразу пробити по воротах.
Сільські спортивні ігри відбувалися у серпні 1960 року у місті Золотоноша, що на Черкащині. Спочатку наша команда на рівні області виграла у команд з Миколаївщини. У Золотоноші грали по круговій системі з командами з Полтавщини, Закарпаття і Криму. За кількістю балів ми вибороли перемогу! Кожен гравець отримав медаль та сувенір – тарілку з написом «І сільські спортивні ігри УРСР. 1960».
Коли приїхали до Баш-танки, нас одразу погодували, а потім у Будинку культури відбулися урочистості. Запрошували на сцену, вручали кожному Почесну грамоту та квіти. Хто не баштанський, того поселили у готелі, а на ранок наступного дня ми вже були по домівках.
Іван Бутенко у Привільному працював завскладом райспоживтовариства. У 1979 році з сім’єю переїхав жити у Баштанку, працював на сирзаводі.
Віктор Польовий розповів, що команда-чемпіон сільських спортивних ігор (тренер і капітан – Олександр Змієвський) брала участь у різних змаганнях у районі, області. У 1972 році відбулося значне оновлення складу команди, котру тренував Євген Кучеревський.
Віктор Польовий та Іван Бутенко були у курсі усіх футбольних новин: хто, коли, де і з ким грає у районі, області, країні. Згадували про те, як на футбольні змагання збиралися майже усі жителі сіл. Затяті уболівальники їхали навіть із сусідніх населених пунктів, а часто одразу з поля. Наприклад, Володимир Дрижипільський після оранки вболівати приїжджав на тракторі з плугом, а Леонід Соколов заради матчу біля стадіону «пришвартовував» комбайн. А нині навіть фінальні матчі у Баштанці та селах району відбуваються за участі 10-20 уболівальників віком «кому за...». Молодь взагалі не цікавиться цим найвидовищним видом спорту. За якість наших футбольних полів мову не ведуть, бо на деяких з них покриття «то горбик, то ямка» – кожної миті гравець наражається на небезпеку отримати травми ніг.
На початку 80-их років ветерани баштанського футболу (на фото) зустрілися, щоб згадати минулі часи, коли вони були чемпіонами країни.
Завершити статтю хочемо уривками з книги «Баштанському роду нема переводу» (автор Борис Білик), де є розділ про футбол у Баштанці:
«Коли у 1960 році Баштанська футбольна команда взяла участь у змаганнях першості України в місті Золотоноша Черкаської області, перед фінальною зустріччю за звання чемпіона України капітан команди Олександр Змієвський зачитав телеграму на адресу гравців, що надійшла від секретаря райкому партії Г. О. Поповенка: «Шановні земляки! Не зганьбіть землю Баштанську. Вас підтримує весь Баштанський район!»
Баштанська футбольна команда – чемпіон сільських спортивних ігор 1960 року.
Перший ряд (внизу): Микола Верба, Валентин Змієвський, Дмитро Верба, Василь Пугачов.
Другий ряд: Василь Довженко, Юрій Плужник (воротар), Толока, Олександр Змієвський (тренер і капітан команди), Микола Голуб (нападник), Іван Бутенко, Анатолій Коріцький, Вілен Самойленко (захисник). Відсутні на фото: Леонід Польовий, Микола Кучеренко, Боровик
З 1971 по 1973 роки з футбольною командою «Колос» міста Баштанка працював Євген Кучеревський, який один рік був одночасно і воротарем. До футбольної команди були запрошені миколаївці: Олександр Кривко, Віктор Малий, Володимир Радутний, Віктор Радутний, Борис Федосєєв, Григорій Колісніченко, Леонід Горловецький, Микола Панченко, Василь Клис, Олександр Кузьмін, а також вихованці баштанського футболу Василь Метальніков, Борис Шевченко, Анатолій Дубогрій, Володимир Ткаленко, Віктор Польовий, Віктор Сипович та інші. З Привільного до команди приєдналися Володимир Мацько, Микола Каратєєв, Володимир Недбайло.
З 2000 року збірною футбольною командою району почав опікуватися Анатолій Петрович Поручник, директор ЗАТ «Баштанський сирзавод», і завдяки йому команда «Славія» брала участь у змаганнях першості Миколаївської області та України з футболу.
З 2003 року з футбольною командою «Славія» почав працювати колишній гравець команди «Суднобудівник» Віктор Борисович Степанов, а з грудня 2010 року тренером команди став Сергій Іванович Ярков.
Величезна спадщина баштанського футболу, починаючи з 1938 року, залишається як віддалені історичні події, якими пишаються мешканці Баштанського району».
Василь ГОНТА
Немає коментарів:
Дописати коментар