25 серпня 2021 р.

Неповторні миті зустрічі через роки


 31 липня 2021 року через 30 років зустрілися однокласники найсильнішого, найкращого та неперевершеного 11-А класу, випускники 1991 року Баштанської ЗОШ №1. 


Опубліковано у
 "Голосі Баштанщини" №33 від 21 серпня 2021 року

Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити 

"Голос Баштанщини" (за цим лінком)! 


Традиційно місце зустрічі – школа. Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Зустрічаючись, вдивлялися в обличчя однокласників, прагнули побачити ті ж ямочки на щоках, ту ж посмішку, ту ж пос-таву, бо декого не бачили відразу після закінчення школи. Це у школі ми були галасливі та безтурботні, а зараз у кожного за плечима великий досвід самостійного життя, посріблілі скроні, у словах – виваженість і поміркованість, хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не затьмарило радості зустрічі. Поз'їжджались до рідного міста (дехто навіть із-за кордону прилетів), щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати, зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, вдихнути та відчути запах рідного краю. Однокласники завжди такі рідні, навіть не дуже змінилися, тільки трішки змужніли та додалось сивини у волосся. 


На зустріч запросили класного керівника легендарного 11-А – вчителя російської мови та літератури Марію Іванівну Василенко. І в цей особливий, хвилюючий, радісний день вона зустрічала своїх випускників на порозі рідної школи. А їх зібралося на зустріч чимало: 23 хлопчиків та дівчаток, які, як на уроці, уважно слухали вчителя, а вже через кілька хвилин поринули в дитинство і, ось – диво: дорослі і поважні люди перетворилися на гамірливих дітей! Класний керівник повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, що так бережемо у своїй пам’яті. І скільки б років не минуло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. Марія Іванівна, як завжди, була неперевершена, декламуючи вірші відомих поетів, згадуючи дрібниці шкільного життя, показуючи наші фото та записи. А потім згадували перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі все незабутнє. Кожен із випускників досягнув у житті певних успіхів, про які  годинами можемо розповідати. Але на святковій зустрічі на першому місці, звісно ж, спогади зі школи.

Невблаганний час забирає в минуле усе нові і нові роки. І якщо в дитинстві вони плелись нескінченною чередою, а в молодості їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття. Більша частина  життя уже позаду і, на жаль, декого уже немає в живих. Теплими словами із сумом і сльозами на очах, хвилиною мовчання ми вшанували своїх однокласників, котрі відійшли у Засвіти. Вічна їм пам’ять... 

З великою шаною і низьким укліном згадали  своїх найкращих, вимогливих, але справедливих вчителів. Нас навчали справжні професіонали своєї справи, віддаючи своє серце і душу нам, своїм учням. Низький уклін вам, дорогі наші педагоги, за науку, що й до цього  часу пам’ятаємо і несемо у своїх серцях, за любов та віру в успіх кожної дитини. За станом здоров’я не змогли до нас завітати перші вчителі Лідія Дмитрівна Кравченко та Віра Микитівна Клименко.

Потім наша зустріч продов-жилася у кафе «Крістіна», де на нас чекав сюрприз від наших активістів – Андрія Василенка, Наталії Трибрат, Вікторії Мендрук, Євгена Кокітка. 

Андрій змонтував відео-зйомку нашого випуску 1991 року, дівчата організували фотозону та святкову програму вечора, а від організації та мудрих порад Євгена залежало наше свято. Грала жива музика.  Цікаво було переглядати кадри фотографій  шкільних років. 

Дорогі та золоті мої однокласники, дякую вам за досконало проведену зустріч випускників.

І знову спогади та щира розмова... Кожен із нас розповідав про себе, дітей, онуків, про свої успіхи та поразки. Скільки радості, щирих усмішок, теп-лих слів та приємних спогадів принесла всім ця зустріч із дитинством!   Пройшли роки... Але очі  моїх однокласників не втратили веселого вогнику та блиску. Говорити один з одним, здавалося б, могли без перестанку.

Шкільні роки – найщасливіша пора у нашому житті. Ми так поспішаємо стати дорослими, що інколи не помічаємо цього. Зустрівшись через роки,  розуміємо цінність  друзів дитинства, вчительських уроків та тих неповторних моментів, що нас поєднували. Таке свято зближує, єднає, вчить життєвої мудрості, додає сили йти вперед.

Найстійкіші із нас зустрічали світанок, як колись 30 років тому... І хочеться сподіватися, що кожен однокласник залишить надовго у своїй душі теп-лий спогад про такий чудовий вечір і вірю, що наступна зустріч   через 5-10 років подарує ще багато нових вражень. І на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне – бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, бо по-справжньому це можна зробити тільки із своїми однокласниками. Дякую кожному, хто хоч краплину зусиль доклав до організації нашої зустрічі!  

Щасти вам, дорогі мої однокласники, і до нових незабутніх зустрічей! Бережи вас Бог!

Оксана  Слюсаренко,
староста 11-А класу


Немає коментарів:

Дописати коментар